29.11.2008
Академічне середовище Великобританії занепокоєне рівнем підготовки тих, хто прагне здобути докторський науковий ступінь. Водночас британські докторанти, посилаючись на велику зайнятість своїх наукових керівників, прагнуть самостійно налагоджувати і контролювати співпрацю з професорами.
24 листопада 2008 року в Лондоні відбулася конференція «Погляд у 2020 рік: зміни в докторських програмах Великобританії» (2020 Vision: The Changing UK Doctorate). Співорганізаторами конференції стали, зокрема, британська Академія вищої освіти (Higher Education Academy, HEA), Агенція контролю якості освіти (The Quality Assurance Agency), Британська рада післядипломної освіти (UK Council for Graduate Education) На заході обговорювалися актуальні проблеми докторської освіти Великобританії.
Однією з таких проблем є рівень підготовки тих, хто вступає на докторські програми. На сьогодні прагнення британських університетів зібрати в межах своїх докторських програм «критичну масу» молодих вчених поєднується із браком «справді висококваліфікованих, талановитих і перспективних докторантів», стверджує професор Кріс Парк, директор докторської школи Ланкастерського університету, один із модераторів конференції.
Відтак керівникам докторських робіт важко забезпечувати виконання проектів належної якості в належні терміни.
Подібна проблема є особливо гострою, стверджує Кріс Парк, для прикладних математичних спеціальностей, оскільки найбільш здібні випускники цієї галузі, як правило, йдуть на високооплачувані роботи, а не в докторські школи.
Водночас «Огляд досвіду докторських досліджень» («Postgraduate Research Experience Survey», 2008), проведений британською Академією вищої освіти, засвідчує, що більшість британських докторантів задоволені якістю допомоги, що її їм надають керівники їхніх дисертацій (три чверті з 16,5 тисяч опитаних). Саме якість роботи наукового керівника була визнана опитаними найважливішою умовою підготовки успішного дисертаційного дослідження.
Разом із тим лише половина опитаних докторантів вважає, що дослідницькі середовища, сформовані довкола їхніх кафедр, є сприятливими для наукової роботи.
Останнім часом велика кількість британських докторантів та професорів демонструє ентузіазм щодо такої інновації, як самостійна організація докторантом співпраці з науковим керівником. Про неї була мова, зокрема, на нещодавній PhD-конференції в університеті британського міста Кінґстон-апон-Галл.
“Відповідальний науковий керівник завжди зможе усвідомити потребу аспіранта самостійно будувати план роботи з ним”,- стверджує Дерек Колхаун (Derek Colquhoun), директор дослідницької частини цього університету.
На думку Дерека Колхауна, ця інновація може передбачати призначення зустрічей з науковим керівником саме з ініціативи докторанта, формальну фіксацію результатів зустрічі та доведення цих результатів до відома академічного середовища.
|
.gif)
