Нескладно прочитати в ідеї „Люблянського процесу” своєрідну аналогію до Болонського процесу, спрямованого на інтеграцію освітніх систем європейських країн. Однак якщо Болонський процес уже має тривалу історію, Люблянський процес наразі є радше ідеєю, задекларованою урядом Словенії, що нині головує в ЄС.
Навряд чи можна сказати, що зміст майбутнього „Люблянського процесу” є чимось новим для ЄС. Вісім років тому, у січні 2000 року, Європейська Комісія запропонувала концепцію створення „Європейського дослідницького простору” (European Research Area – ERA), що мав зняти бар’єри для руху дослідників, знань та інновацій на просторі Європейського Союзу.
Символічно, що ухвалення рішення про створення ERA відбулося 2000 року на Лісабонському засіданні Європейської Ради, тобто зустрічі, на якій було ухвалено Лісабонську стратегію, що мала перетворити ЄС на найбільш інноваційну та засновану на знаннях та дослідженнях економіку світу.
Властиво, нинішня ідея Люблянського процесу радше має на меті надати новий поштовх створенню ERA – так само і саму Лісабонську стратегію було „оновлено” три роки тому.
Оновлений ERA спиратиметься ж на такі базові принципи:
а) інтенсивніше сприяння „п’ятій свободі” – свободі руху знань
б) розвиток найсучасніших університетів та дослідницьких організацій, що сприятиме народженню конкурентоздатних дослідницьких центрів та мереж у Європі
в) залучення приватних структур (зокрема малих та середніх підприємств) для інвестування у дослідницьку діяльність
г) розвиток конкретних соціальних результатів науково-дослідницької діяльності, що поліпшуватимуть життя громадян.
