22.06.2009
Людмила Паращенко, відповідальний секретар Асоціації керівників шкіл міста Києва, директор Київського ліцею бізнесу, голова зборів засновників і доцент Університету економіки та права «Крок» - одна з небагатьох українських освітян, котрі розуміють потребу України у докорінному реформуванні освітньої системи в цілому та активно будують школу нового покоління – для вирощування нової, справжньої, еліти. В інтерв ‘ю «Європейському освітньому порталу» Людмила Іванівна розповіла про те, як непросто і, водночас, як цікаво сприяти формуванню абсолютно нового підходу до сенсу та форми освіти в умовах, коли середня та вища школи продовжують працювати за старими штампами, найчастіше ще радянського зразка.
Людмило Іванівно, ви володієте унікальним досвідом створення «з нуля» абсолютно нового типу навчального закладу. Якою була наскрізна ідея створення Київського ліцею бізнесу?
Тоді, 1989 року, ми поставили за мету у радянський час створити нерадянську бізнес-школу для ініціативної молоді, що вчилася самостійному господарюванню, а згодом – і для підготовки «агентів розвитку». Прообразом університету економіки та права «Крок» та освітньої корпорації, до якої, окрім університету, нині належать Київський ліцей бізнесу і Коледж економіки, права та інформаційних технологій, 1989 року була навчально-наукова фірма «Крок». Ця компанія мала на меті давати молоді знання про те, чим є, власне, бізнес.
1991 року ми створили абсолютно новий учбовий заклад – Київський ліцей бізнесу, з метою знайти, відібрати та підготувати зі старшокласників, котрі володіють лідерськими здібностями від природи, майбутніх управлінців – людей, що приймають рішення та вміють нести за них відповідальність. Адже ми розуміли, що молода Україна конче потребуватиме кадрів зовсім іншого порядку, аніж ті, котрих готувала радянська школа. Тому одразу ж, ще на початку 90-х років, ми почали налагоджувати зв’язки із зарубіжними школами бізнесу та університетами у Варшаві, Кельні, Бонні, Чехії та Австрії.
Коли ми виростили першу когорту ліцеїстів, стало зрозуміло, що для них потрібний наступний щабель – стаціонарний вищий навчальний заклад. Адже фірма «Крок» займалася лише короткостроковою підготовкою дорослих людей – за допомогою тренінгів, візитів до закордонних партнерів, великих форумів підприємницьких ідей. Таким чином, ще у фірмі «Крок» у нас була задача підготувати людей, що, як локомотив, потягнуть за собою цілі галузі економіки та нові види бізнесу. Ми казали тоді про себе так: «Ми – фірма, яка породжує фірми».
Однак батьки наших ліцеїстів одразу ж сказали нам, що недільна школа менеджменту не підходить юнакам – ми мали щоденно виховувати їх та готувати у спеціально створеному середовищі. Так у 1993-му році було створено університет «Крок».
«Агенти розвитку», котрих ми готували у ліцеї та університеті, мали оволодіти цілим набором якостей – умінням мислити аналітично, працювати із великими об’ємами інформації, протистояти стресам як фізично, так і психологічно. Одним із наших завдань було також привчання ліцеїстів та студентів до здорового способу життя. Ми говорили про «фітнес для управлінця», котрий має бути готовим до вирішення будь-яких, найскладніших, ситуацій, а також вміти працювати із власним тілом як із головним ресурсом, адже здоров’я – це основний капітал успішної людини.
Сьогодні, 20 років потому, наша корпорація надає багато можливостей для навчання з 12 років до похилого віку. У нас існує програма короткострокової підготовки – в Інституті післядипломної освіти, де налагоджені міцні контакті із закордонними партнерами, створено магістерські програми, кафедри і навіть цілі установи для післядипломної освіти. Наприклад, нещодавно ми створили Інститут менеджменту безпеки.
В цілому ж, університет «Крок» і Київський ліцей бізнесу і нині лишаються тими місцями, де готується нова генерація громадян – здатних приймати відповідальні рішення, прогнозувати результативність таких рішень, здатних фізично, інтелектуально та морально відповідати прийнятим рішенням і бути лідерами, тобто задавати нові обрії для усього суспільства.
За якими критеріями ви оцінюєте ефективність саме такого підходу до підготовки нової генерації?
Для ліцеїстів, котрі навчаються у нас з 8-го по 11-й клас, ми створили спеціальну педагогічну технологію, що дозволяє по сходинках розвивати їхні інтелектуальні функції – здатність до рефлексії та аналітики, прогнозування та проектування. Крім того, ми формуємо у ліцеїстів командний дух та розвинену індивідуальну відповідальність. Учні проходять цілий комплекс психофізичної підготовки – завдяки різним тренінгам, також з ними ведеться цілеспрямована спортивна робота.
Якщо говорити про вимірювання успішності, то 99-100% випускників ліцею вступають до ВНЗ. Однак цей критерій не є для нас вкрай важливим. Ми вимірюємо власну ефективність не цим, а успішністю самого випускника – наскільки йому вдалося реалізувати свої схильності та здібності, виявлені тут. Для нас є важливою життєва траєкторія нашого вихованця та його вміння свідомо вибудовувати таку траєкторію.
Деякі з випускників ліцею вчаться в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого – на факультеті менеджменту або ж шоу-бізнесу, деякі закінчили медичні ВНЗ та керують сьогодні власними клініками. Безумовно, серед випускників найбільше економістів та багато політиків.
Ми використовуємо слоган: «Президенти народжуються та навчаються тут». Маються на увазі президенти власної долі та власної справи.
Наша освітня корпорація від початку була зорієнтована на формування в країні середнього та сімейного бізнесу. Ми прагнемо, аби держава розуміла, що середній бізнес – це основа національної економіки.
У наших випускників є власний клуб та форум, і щороку вони злітаються з різних куточків країни та навіть із-за кордону на дні відкритих дверей. Для нас є важливим саме те, що більшість з них рухаються по життю командою, сформованою тут. Вони й одружуються, і засновують спільні бізнеси.
Що стосується випускників університету, головним критерієм успішності підготовки є рівень задоволеності роботодавців їхніми здібностями та уміннями. У нас працюють Центр кар’єри та Центр підприємницьких технологій, котрі розробляють ідею корпоративного університету. Наші викладачі кожного дня відстежують ситуацію на ринку праці та намагаються зрозуміти, які саме зміни можливі на ньому в майбутньому. У цьому сенсі ми просто маємо працювати на випередження. Ми намагаємося вгадати, а яким буде програміст післязавтрашнього дня, чим займатимуться економісти через 5 або 10 років.
Окрім академічної програми, в університеті «Крок» ми надаємо студентам різноманітні можливості – пройти школу маркетологів, школу рекламних агентів, школу експертів у галузі земельних ресурсів…
Окрім того, із західними університетами ми співпрацюємо за програмою «подвійного диплому». Завдяки Болонській системі, наші студенти можуть слухати модулі у Амстердамському університеті, ВНЗ Польщі та Австрії, котрі зараховують значну частину наших курсів, які перед тим пройшли експертизу та оцінку.
Ми маємо на меті, аби кожен з наших студентів скористався принципом мобільності, тобто міг на власний розсуд змінювати навчальну програму, форму та місце навчання. А для цього ми маємо надати їм базові уміння – як мінімум, вільне володіння англійською та здатність до самоорганізації.
Відсутність такої здатності – один з головних каменів спотикання у вітчизняній системі освіти. Адже середня школа звикла працювати із дитиною, яку вона виховує та оберігає. І хоча сьогодні йдуть розмови про компетентнісний підхід у навчанні, все ж у середній школі домінує репродуктивна форма освіти. Дитина вчить напам’ять те, що наказав їй вивчити вчитель, і отримує за це добрі оцінки, а самостійної практики для учнів у такій школі майже немає. Учнівське самоуправління – це фікція, адже всі реальні повноваження мають вчитель та директор школи. Трудове виховання взагалі зведене нанівець.
Як наслідок, після завершення школи 17-18-ти річний юнак чи дівчина абсолютно безпорадні у виборі ВНЗ та взагалі у житті. Тобто середня школа взагалі не формує в учнів тих якостей, котрі їм будуть потрібні у вищій школі – вміння вчитися, планувати свій час, працювати з інформацією та визначати пріоритети.
Тому на першому курсі університету ми розгортаємо систему формування у новачків навичок навчання у вищій школі. І на другому-третьому курсах ми маємо самовизначеного студента, який вміє працювати із поліваріантністю нашої програми і може самостійно вибудовувати власну навчальну програму. А це означає, що вже на четвертому курсі він може сказати нам: «А тепер я піду попрацюю». З одного боку, для нас це не так вже і добре. Але з іншого, ми вітаємо такі рішення, адже в цьому і полягає сутність вищої освіти. Студент має спробувати різні види діяльності, аби цілеспрямовано сформувати власну програму професійного навчання.
Крім цього, ми пропонуємо студентам цілий набір всіляких короткострокових програм, котрі дозволяють сформувати «несесер» студента, як людини, готової до життя та діяльності у мінливому, нестабільному, гнучкому та конкурентному середовищі.
Яким чином ви налаштовуєте ліцеїстів, студентів та випускників на ціложиттєве навчання?
В цьому напрямку ми починаємо роботу ще з ліцеїстами. Для цього існує система вибіркових курсів. В такий спосіб вони формують власну професійну або особисту зацікавленість у тому чи іншому проекті.
До того ж, наші ліцеїсти зобов’язані два-три тижні відпрацювати на підприємствах чи в установах. З цього приводу навіть розгорталася тривала дискусія. Нам заперечували: «Це ж – школярі, вони неповнолітні, як ми можемо взяти їх на роботу до банку чи в редакцію журналу?». Ми відповідали, що, згідно з чинним законодавством, підприємства мають повне право брати на роботу школярів, тільки на неповний робочий день. Сьогодні наших ліцеїстів запрошують на стажування і в промоутерські компанії, і в солідні редакції, наприклад, журналів «Автоцентр» чи «Телегід». Компаніям подобається працювати із ліцеїстами – у них свіжий погляд та креативний підхід до всіх рутинних процесів. По закінченні стажування учні складають розгорнуті звіти про нього як для нас, так і для компанії, в якій вони працювали.
І таке стажування дає відчутний результат. Одного разу дівчина, яка мріяла працювати у банківській установі, після стажування в банку, зрозуміла, що вона ніколи в житті не піде туди працювати. Іншого разу хлопець повернувся зі стажування в редакції та визнав: «Журналістика – це не моє».
Крім цього, ми намагаємось максимально ознайомити ліцеїстів із тим, як влаштовано діловий світ. Ми робимо це завдяки системі ділових імітаційних ігор. У нас є гра «Фондова біржа», гра «Керування підприємством». Учні у віртуальному режимі керують компанією, котра випускає певну продукцію. Вони прораховують всі ризики, залежно від обставин – впав курс долара, зросла ціна на нафту… У нас є гра «Керування банком» - у віртуальному режимі хлопці та дівчата або розвивають банк та виводять його на вищі щаблі успіху, або доводять до повного банкрутства. Таким чином, ми відкриваємо для наших вихованців світ та допомагаємо їм обрати вірну, поки що пунктирну, траєкторію власного життя.
Студентам, котрі уже визначились із фахом, ми допомагаємо накопичити якомога більше технік, навичок та практичних умінь, що дозволять їм бути успішними у власній професії.
До того ж, ми розуміємо, що студенти повинні мати час і для реалізації власних творчих схильностей та вподобань. Молодість має бути цікавою. У нас працює велика кількість клубів – хореографічний, сучасного та класичного танцю, хоровий, дискусійний, ораторський, клуб шахматистів. Тому за рейтингом найбільш студентських ВНЗ м. Києва, який складають самі студенти, «Крок» цього року посів перше місце.
З якими стереотипами вам доводиться боротися у ліцеїстів-новачків, котрі приходять до вас зі звичайної середньої школи?
Не тільки у ліцеїстів, а й у студентів та навіть викладачів. Доводиться дуже довго пояснювати, що завдання викладача нової школи – не НАВЧИТИ, а ВИУЧИТИ. Таким чином, головний стереотип – це загальне ставлення до навчання.
Ми працюємо з ліцеїстами над уміннями ставити цілі, визначати пріоритети, а також розуміти, що все в житті має свою ціну, і за все в житті маємо платити. Буває, учень каже: «Мені не потрібна ваша фізика, я йду до дискусійного клубу». Вчитель фізики розгублюється, а я вчителю пояснюю: просто цей учень має усвідомлювати, що він зробив свій вибір, і тому з фізики матиме 6 балів, а не 10 і не 12.
В чому основна причина такого стереотипу? Середня школа працює з дитиною. А дитина відрізняється від дорослого тим, що не несе відповідальності за власну долю. За неї все вирішують дорослі. І от ця звичка вчителів все вирішувати за учнів дуже шкодить їм та всій системі. Вчителі вважають, що мають на це право, оскільки у них багатий життєвий досвід та важкий тягар відповідальності за учня. А ми повторюємо з року в рік: дайте дитині можливість помилитися самостійно. Ми говоримо про «користь синців». Така помилка лише не має нести загрози фізичному або ж психічному здоров’ю учня. Дорослий має бути поряд, однак залишити дитині право на помилку.
Ось наші вихованці грають у гру «Фондова біржа». Вони вкладають по 5 або 10 власних гривень. І, вибудовуючи стратегію роботи цінних паперів на фінансовому ринку, хтось із них втрачає гроші, а хтось отримує більше. Важливо, що в цю хвилину поряд із ними – дорослий, котрий припиняє бути вчителем і стає тренером, гідом, консультантом, т’ютором. І ось ця зміна позицій вчителя та учня є ключовою. Вчитель не навчає, а допомагає, сприяє, підштовхує. І відсутність розуміння цього моменту – головна проблема вітчизняної середньої школи, котра проектується на вищу.
Навіть у наших студентів ми спостерігаємо утриманський підхід до викладача у процесі навчання: «Ви мене навчіть, і я, можливо, буду…». Ще на першому курсі ми проводимо тренінг під назвою «Вступ до університетського життя». Ми пояснюємо, що таке академічна свобода, самоорганізація та самовизначення. Однак стереотип репродуктивної форми навчання сидить міцно і в учнях, і в студентах. І винна в цьому середня школа.
Дуже важливо, що тепер, завдяки зовнішньому незалежному тестуванню, випускники усіх середніх шкіл зрозуміли, що результат навчання залежить виключно від них самих. Та й більшість освітян уже зрозуміла, що зовнішнє незалежне тестування – це життєвий трамплін для самого учня. Навіть вчителі починають розуміти глибинний сенс такої реформи - адже результати тестування будуть узагальнюватися. І якщо всі учні якоїсь школи отримали не дуже добрі бали з історії, а натомість учні з сусідньої школи продемонстрували високий загальний рівень знань з того ж предмета, можна робити висновки про продуктивність того чи іншого вчителя.
До того ж, сьогодні розробляється система моніторингу якості навчання, і наші спеціалісти беруть у цій розробці активну участь.
Очевидно, вам було і лишається важко шукати спеціалістів, котрі розуміли б необхідність змін, про які ви говорите, на заміщення викладацьких вакансій у ліцеї та університеті?
Ще 20 років тому ми зрозуміли: викладачів, що працювали в радянській школі більше 5 років, брати до нас не можна. Нашими першими викладачами були інженери, програмісти, психологи, випускники Театрального інституту. Власне, і я – не педагог за фахом. Але за ці роки закінчила Міжнародний інститут менеджменту, захистила магістерський диплом та кандидатську дисертацію з педагогіки. Зараз навчаюся в докторантурі Національної академії державного управління при Президентові України.
Сьогодні ця проблема лишається актуальною. Якість випускників педагогічних ВНЗ нас не задовольняє. Щоправда, у нас викладає географію вже другий рік поспіль випускник Педагогічного університету, однак ми почали «вирощувати» його ще з четвертого курсу навчання. Тільки тепер ми розуміємо, що він – перспективний, і підключаємо його до виконання наших проектів.
Отже, формуючи школу та університет нового типу, ви базувалися на європейському розумінні сенсу освіти. Вам так і не вдалося віднайти щось корисне у пострадянській школі, аби взяти за зразок?
Колись я проводила дослідження під назвою «Спадщина радянської школи, її позитивний та негативний вплив на сучасну систему вітчизняної освіти». Безумовно, освітня система є найконсервативнішою у будь-якому суспільстві. Її не можна змінити миттєво, як це було зроблено із банківською системою.
Тому я з повною відповідальністю можу стверджувати, що в Україні працює у більшості випадків радянська школа. Вона не змінювалась з радянських часів за жодним з ключових критеріїв – ані за формами навчання (класно-урочна система), ані за змістом освіти. Дійсно, уже немає ідеологічних нашарувань. Але на їхнє місце просто поставлені інші.
Радянська школа була ідеальною для радянського суспільства. Вона виконувала свої завдання через комсомольську та піонерську організації, а також систему предметного навчання. Адже радянське суспільство було жорстко структурованим: ти вчишся на трійки – тобі шлях до ПТУ, у робітники, ти можеш дожити до пенсії та бути поважною людиною; у тебе четвірки – тобі шлях – до офісів, бухгалтерій та інше. І вже якщо ти відмінник – тобі відкрито шлях до будь-якого престижного ВНЗ. Система працювала зразково, результат був відмінним: науково-технічний прогрес, політ у Космос, розгалужена мережа соціального захисту…
Однак нині суспільство змінилось, стало класовим, капіталістичним, змінилися форми правління та власності. А форми навчання не змінилися. І це – міна уповільненої дії. Це може загрожувати всій системі демократичних цінностей.
Всі декларують зараз необхідність реформування освітньої системи, але реальних кроків з вибудовування нової школи немає. Адже ламати радянську школу, котра набуває потворних форм, просто немає сенсу. Необхідно будувати нову. І косметичні реформи, подібні запровадженню 12-річної системи навчання у середній школі, також загрожують великими соціальними проблемами.
Сьогодні ті учні, яким належить вчитися 12 років, закінчують 8-й клас. Але що з ними буде робити старша школа? Ніхто не розуміє, що це будуть 18-річні дівчата та юнаки, майже дорослі люди. Але ж жодних навичок, аби вийти зі школи та мати змогу заробляти хоча б на кишенькові витрати, вони не матимуть.
Однак ви все же впевнені, що ламати стару систему не варто?
Ми не можемо відправити на Місяць усіх вчителів, носіїв радянського досвіду. Це правда, майже всі вони – пенсійного віку, але у нас немає людей, котрі б їх замінили сьогодні, адже молоді фахівці просто не йдуть працювати до школи.
Біда в тому, що сама система педагогічної освіти лишилася незмінною. З року в рік триває трансляція старих підходів – на застарілій матеріальній базі, за старими підручниками й програмами готують тих, хто завтра прийде до школи і буде робити те ж саме – транслювати старе. І це все триває, незважаючи на зусилля громадянського суспільства. Повірте, у професійних об’єднаннях, наприклад, директорів шкіл, дуже добре розуміють, що далі так тривати не може. Однак все впирається у відсутність грошей та політичної волі. Про що можна говорити, коли державний стандарт освіти було написано 10 років тому, і він був просто скопійований зі ще старішого, ще радянського зразка?
Однак відповідальність за долю України освітянам притаманна чи не найсильніше. Тож ми в різних умовах, у сільській школі чи нашій освітній корпорації «КРОК», маємо й надалі готувати агентів розвитку. Адже майбутнє країни сидить сьогодні за партами в наших класах.
Розмову вела Марина Бердичевська, спеціально для «Європейського освітнього порталу»
Фото з сайту "Експерт-Україна"
|
.gif)
