08.07.2009
"Європейський освітній портал" продовжує публікацію матеріалів, присвячених інноваційним тендендіям в українській середній освіті. На цей раз про особливості власної освітньої концепції та власні погляди на світову освітню систему загалом розповідає Володимир Співаковський – вчений, підприємець, письменник, кандидат економічних наук. 20 років тому він зробив ризиковану інвестицію, заснувавши в Києві ліцей «Гранд» - елітну приватну школу із абсолютно інноваційними методами навчання та виховання молодих українців. Про методи навчання учнів у ліцеї "Гранд", про успішну модель шкільної освіти - в ексклюзивному інтерв'ю Володимира Співаковського для "Європейського освітнього порталу".
На фундаменті якої наскрізної ідеї ви будували ліцей «Гранд»?
20 років тому ми розуміли, що певний час після розпаду СРСР в Україні будуть панувати безлад та плутанина, що керувати країною будуть люди, котрі не мають базових культурних і економічних знань та умінь й не розуміють, як керувати молодою країною у новий час. Однак тоді нам здавалося, що через 20-30 років освічені, компетентні та моральні люди будуть користуватися найбільшим попитом, і саме вони обіймуть ключові посади у державі, аби зробити її передовою.
Мені дуже кортіло створити такий довготривалий проект. Для цього разом із ліцеєм було створено дослідницький центр, де було розроблено новітні теорії та технології викладання. Ми підібрали унікальний педагогічний персонал та вклали у створення ліцею чималі кошти.
Що було для вас головним стимулом для заснування такого освітнього закладу?
Стимулів було декілька. Головним було бажання зламати стереотипи, а саме перетворити школу із соціально відсталого елемента суспільства, що дратує людей, на передовий бізнес. Для цього було розроблено та втілено в життя спеціальну бізнес-модель, що продемонструвала блискучі результати.
Особисто я ніколи не викладав у школі. І ця важлива обставина дозволила мені не мати дрібних, притаманних суто шкільним вчителям, стереотипів. Адже більшість невдач у приватній освіті пов’язані з тим, що приватними освітніми закладами керують колишні вчителі географії та літератури, а рівня їхньої компетентності недостатньо, аби досягати комерційних та соціальних успіхів.
Як антикризовий менеджер, я зазвичай займаюсь такими проектами, за які не візьметься більше ніхто – складними, довготривалими та з величезною часткою ризику. Такі проекти дарують мені естетичне, моральне та фінансове задоволення.
Скажу навіть більше: бізнес-ніша приватних освітніх закладів і сьогодні виглядає як витвір мистецтва. Дивіться: у Києві працюють три тисячі ресторанів, і продовжують відкриватися нові. Це означає, що такий бізнес лишається прибутковим. А приватних шкіл у столиці працює 44 (з них повноцінних – 5-6), і за останні 10 років не відкрилося жодної, всупереч тому, що кількість заможних людей зростає, і багато хто з них волів би навчати власних дітей у приватних школах. Виходить, такий бізнес не є прибутковим. Адже таку тонку матерію, як школа, надзвичайно складно перетворити на прибутковий бізнес.
Як вам вдалося зробити приватну школу прибутковим бізнесом?
Я намагався зробити такий продукт, за який люди ладні були б сплатити. І робив такий продукт, а гроші почали надходити потому. Якщо ж думати про школу як про мікс із бісектрис, електронів та луг, то за такий мікс ніхто не ладен віддавати жодної копійки. Батькам потрібно геть інше. Ми здогадалися, чого саме вони потребують, та збудували бізнес-модель приватної школи. Вона виявилася прибутковою.
Скільки коштує навчання у «Гранді»?
4.900 євро за півріччя за системою «все включено». Це приблизно 27 євро на день за 8-10 занять кращих викладачів, триразове харчування, розвозку вранці та ввечорі, два комплекти підручників – для занять у школі та вдома.
Що таке нова система освіти «із людським обличчям», котру ви пропагуєте?
Звичайна система освіти виглядає казенно, більше того, її витоки заховані ще у Середньовіччі. Відтоді не лише багато часу минуло, але й світ «перегорнувся» багато разів. А наша система освіти так і залишилась ще у тому часі. Це несправедливо, в першу чергу, стосовно наших дітей – адже вони народжені й живуть у новому часі, а знаннями їх годують давно прокислими. Це несправедливо і стосовно коштів платників податків, адже держава витрачає десятки мільярдів гривень на освіту, а на виході отримує зіпсовану продукцію. Школою сьогодні невдоволені всі: й батьки, і учні, і вчителі, і уряд. Таким чином, держава інвестує кошти у освіту, а в результаті немає нікого, хто був би задоволений. Якби стільки ж грошей інвестувалося у який-небудь бізнес, і 80% продукції було незадовільної якості, цього не терпів би жоден бізнесмен.
Ось і виходить, що для того, аби ці фантастичні витрати часу школярів, нервів їхніх батьків та бюджетних коштів використовувались більш ефективно, потрібна принципово інша модель освіти, спрямована на кінцевий результат, який можна назвати «видом на життя», а не тільки на вступ до ВНЗ. Система освіти «із людським обличчям», яку я створив, надає можливість отримати результат «два в одному»: отримати і освіту за державним стандартом, і компетенції, конче потрібні у реальному житті. Це дуже подобається батькам, і вони готові сплачувати за це значні кошти.
У ліцеї «Гранд» учні отримують нові, свіжі, а не застарілі, знання з фундаментальних предметів, для них проводяться синтезовані уроки-кейси, їх вчать вирощувати характер, набувати навичок, котрі в результаті надають випускнику багатовекторності та багатоумілості.
Це дозволяє нашим випускникам обіймати високі позиції у житті, адже універсали-компетисти сьогодні цінуються найдорожче. Тут спрацьовує синергетичний ефект: чим більше людей ти зможеш потім замінити у своїй роботі, тим більше тобі будуть платити. До того ж, у наших випускників просто більш високий рівень стилю життя. Їхнє життя є набато щасливішим та успішнішим, аніж звичайно.
У цій системі заняття – це вже не сидіння за партами та не заучування параграфів з підручників. Всі знання ми структурували у десять головних блоків-кейсів із перехресними інформаційними лінками, аби учні могли бачити те явище, котре вивчається, у цілому, бачити всі можливі проблеми та будувати сценарії їхнього вирішення. Змінюється система оцінювання, фінансування та менеджменту.
Учень, котрий протягом 12 років навчався за цією системою, де і процес навчання надзвичайно приємний, і результат дуже високий, відчуває себе людиною. Ось чому така система має назву освіти «із людським обличчям».
Що таке уроки щастя, багатства, уяви та інтуїції? Що дають школярам такі заняття на практиці?
У звичайній школі акцент робиться передусім на науки. Але життя не складається лише з наук. У майбутньому житті лише 3% людей пов’язують свою діяльність із наукою – вчені, інженери, винахідники. А що дає школа іншим 97% - кухарям, журналістам, пілотам, менеджерам? Ось звідки в нас таке засилля депресивних людей – роздратованих, нещасних, тих, що впали у відчай.
Але ж це несправедливо – ходити до школи протягом 12 років, просидіти 12 000 занять і, кінець кінцем, виявитись лузером. А що заважає з цих 12 000 занять частину присвятити спеціальному навчанню позитивному мисленню, об’ємному баченню проблем, вибудовуванню комунікацій із різними людьми, праці з інформацією, вмінню домагатися результативності власних дій? Якщо вже Ейнштейн казав, що уява важливіша за знання, то він знав, що говорив, і я йому довіряю. Сам Ейнштейн, якби не мав уяви, не став би тим, ким став. Адже знання самих формул у житті недостатньо. Якби учнів з дитинства навчали, як обирати пріоритети, як налагоджувати стосунки із близькими та партнерами, як шукати та знаходити компроміси, як керувати власними емоціями, відсоток щасливих людей був би набагато більшим.
Що ж до уроків багатства – вони просто необхідні. Суспільство тотально просякнуте інформацією про гроші, ВНП, валюти, відсотки, дефолти, кредити, прибутки. А у школі про це – жодного слова. А потім ми бідкаємось, що наші діти виходять у дорослий світ - і нічого в ньому не вміють робити. А ще пізніше бідкаємось, що у корпораціях та цілій країні виникають банкрутства та кризи.
Я переконаний, що сьогоднішня криза є породженням відсутності у вітчизняних топ-менеджерів закладених з дитинства базових системних особистих якостей – вони не бачать проблеми в цілому та не вміють приймати системні рішення. Окрім цього, гроші у житті суспільства, сім’ї та кожної людини конкретно займають дуже важливе місце, а тому школа просто зобов’язана надавати розлогі свідчення не тільки про те, як економити, але й про те, як збагачуватись.
Якщо ми не навчаємо цього, чому ми потім вимагаємо, аби країна багатшала, фабрики розвивалися, експорт зростав? Чому вважається, що школярам такі знання ні до чого? Та вони краще за дорослих орієнтуються у крос-курсах валют, знижках, прибутках, та краще за багатьох дорослих розуміють різницю між доходом і прибутком. Але ж дізнаються вони про це, на жаль, де завгодно, та тільки не у школі. А це означає, що школа не виконує сьогодні своєї головної функції – готувати молодих людей до життя, до тих викликів, які ставить перед ними доля.
Не таємниця, що кожна людина мріє про те, аби бути багатою, щасливою, розумною, здоровою, успішною та визнаною. Але у школі цього не навчають. І це дуже дивно.
Назвіть, будь ласка, фундаментальні принципи, на котрих ви будували систему освіти та виховання у ліцеї «Гранд».
По-перше, це - орієнтація на результат, навіть подвійний результат. По-друге, - морально здорове середовище. По-третє, сучасні людські цінності, тобто погляд у майбутнє замість постійного звернення до минулого. Ми викладаємо обов’язкову державну програму, а на додаток запроваджуємо заняття з тих умінь та навичок, котрі стануть конче потрібними нашим вихованцям у житті. Ми прагнемо зробити з них універсалів, або ж компетентних багатоумільців.
Але найголовнішим нашим досягненням є те, що внутрішній світ нашого ліцею мало чим відрізняється від зовнішнього світу. Адже у звичайних школах, одну з яких відвідував і я, вважалося, що «справжнє життя» - там, за шкільним парканом. У ліцеї «Гранд» це не так. Вечорами наші вихованці не хочуть їхати додому, а на вихідних просять батьків привозити їх сюди, адже тут у них «тусівка» - спортивні змагання, заняття музикою, інтернет.
Принципи нашого ліцею розвішані по всіх його стінах: «Самостверджуйся за власний рахунок, а не за рахунок батьків», «Свобода в ім‘я розвитку, а не руйнації», «Ліцеїсти! Дорослі – це теж люди», «Людина вимірюється не з ніг до голови, а з голови до неба».
Діти вступають до «Гранду» за конкурсом?
Ні. Ми одразу зрозуміли, що виявлені у шестирічному віці здібності до кінця навчання можуть загубитися або ж трансформуватися, і навпаки, у 7-9 років деякі здібності можуть бути відсутніми, а потім раптом виявитися. Тому співбесіду проводимо лише з метою з’ясувати, що собою являє маленька людина, аби адекватно її схильностям будувати для неї власну траєкторію особистісного зростання.
Який відгук ви отримуєте від українського суспільства на впроваджувану вами освітню систему? Як реагують на неї учні, їхні батьки, ваші колеги з освітнього цеху?
Відгук позитивний. Школа надає недешеві платні послуги, і, якби їх щось не влаштовувало, батьки просто не віддавали б до неї своїх дітей. У нас з минулого року просто немає вільних місць. Десятки наших вихованців приводять до нас «друге покоління» - вже власних дітей. Близько 20% наших учнів народилися в інших регіонах України, але їхні батьки перевели власні бізнеси до Києва, аби дитина лише вчилася у «Гранді». Колеги ставляться до нашої системи по-різному, адже конкуренції ніхто не скасовував.
Але поки що ніхто, окрім нас, не зміг впровадити систему «все включено», жодна школа не має власного дослідницького центру, і мало хто з колег ставить перед собою стратегічні завдання.
Як і де ви обираєте викладачів на заміщення вакансій у ліцеї?
Ми віднаходимо їх будь-де. Вимог до них лише дві: відсутність «совковості» та особистих проблем, які заважають працювати. Кандидат на заміщення посади проводить 2-3 відкритих заняття, аби ми могли бачити, чи має він шанс стати членом педагогічної команди. Після цього ще протягом приблизно року він цілком оволодіває нашими викладацькими технологіями. Сьогодні в «Гранді» працює унікальна команда вчителів, справжніх коучів.
За якими критеріями ви вимірюєте ефективність впроваджуваної вами системи освіти? Як будують свої долі вихованці ліцею? Чи є показові приклади?
Ефективність освітньої системи вимірюється тим, як складається життя вихованців у віці 20-25 років. Ми відслідковуємо життєвий шлях наших вихованців, і в цілому їхня кар‘єра, сімейний статус, рівень прибутку та стиль життя удвічі вищий, аніж у їхніх однолітків, котрі навчалися у звичайних школах. Серед наших вихованців є молодий чоловік, котрий у віці 22 років очолив компанію із багатомільйонним оборотом та 70 тисячами співробітників. Він і сьогодні успішно керує цією компанією.
При цьому, ми не виховуємо відмінників. Ми вирощуємо з наших вихованців чемпіонів власного життя. У кожної дитини - власна траєкторія життєвого шляху, і ставлення до кожного має бути індивідуальним. Адже ми чудово знаємо, що світом продовжують керувати трійочники, а не відмінники.
Ще 20 років тому ми проголосили, що ліцей «Гранд» призначено для обдарованих дітей. Але кілька років по тому ми настільки оволоділи навчальними та особистісно-орієнтованими технологіями, що навчилися із «слабких» учнів робити «середніх», «середніх» перетворювати на сильних, а сильних – на обдарованих.
Безумовно, і у нас трапляються випадки виключення з ліцею – за порушення наших моральних та корпоративних принципів. І тут не допомагають навіть найвищі статуси батьків наших вихованців.
Як ви можете характеризувати пострадянську українську школу в цілому? Як вам видається, її потрібно зруйнувати, чи все ж можна наслідувати якісь елементи зі старої системи?
Мені нецікаво обговорювати цю тему.
Як ви ставитесь до системи незалежного зовнішнього тестування випускників шкіл?
Це тестування не вирішує завдання ефективного набуття знань – воно спрямоване лише на боротьбу із корупцією. Така собі акція «школа замість СБУ». У школярів із запровадженням такого тестування взагалі зникла мотивація власне навчатися. Адже передові країни шукають технологій надання освіти із подвійним результатом, а в Україні впроваджують систему гальмування розвитку інтелекту.
Назвіть як мінімум три системні проблеми пострадянської освітньої системи.
Ключовим словом тут є «системні». Проблем насправді не три, а одна-єдина: системи як такої у пострадянській освітній системі немає. Не зрозуміло, яку мету переслідує система освіти. А якщо немає мети – яким може бути наповнення? Всі шкільні навчальні предмети є фрагментарними, вони не дають системного уявлення про світ, його явища та взаємозв’язки.
Атестати та дипломи, котрі урочисто вручають випускникам шкіл та ВНЗ, ще ні про що не свідчать, адже роботодавці байдужі до них. Я не бачив жодного випускника ВНЗ, який гордував би тим, що він має звання бакалавра або магістра. Шкільні вчителі безнадійно відстали від вимог ХХІ століття, вони до цього часу знаються лише на своїх косинусах та валентностях.
У давні часи існували професії, якими володіли сотні тисяч людей. Наприклад, факельники, котрі жваво обговорювали фахові питання – яким чином краще готувати клоччя, якими сірниками користуватись, на якій висоті запалювати ліхтарі, дискутували про проблеми системи освітлення міст та методи запобігання пожежам. І раптом приходить до них людина і каже: навіщо вам цей головний біль? Адже ось лампа!
Таким же чином свого часу сотні тисяч веслярів обговорювали, як краще гребти, аби переплисти океан, з чого робити весла, як боротися із хвилями, допоки не прийшла людина і не сказала: ось пароплав, навіщо вам весла? Безумовно, і у випадку із факельниками, й випадку з веслярами сотні тисяч ні в чому не винних людей втратили роботу. Але прогрес зупинити не можна. Тому стару систему освіти неодмінно замінить нова. За яким сценарієм це відбудеться – не має принципового значення.
Який прогноз розвитку освітньої системи в Україні ви можете сформулювати на найближчі 5-10 років?
Нічого не зміниться. Освітня система в Україні є надзвичайно консервативною. Лише коли інновації вже стануть неминучими, вітчизняні «спеціалісти» почнуть їх вивчати та доводити, що «у нас і так не гірше». А в цей час світ стрибне на дві сходинки вище.
Я впевнений, що через деякий час відбудеться підрив світової системи освіти «знизу», адже ніхто не має більше ані коштів, ані бажання терпіти стару систему. І через 30 років половина шкіл у світі будуть такими, яким сьогодні є «Гранд».
Розмову вела Марина Бердичевська, спеціально для «Європейського освітнього порталу»
|
.gif)
