16.02.2010
Головна відмінність захисту наукових дисертацій в Німеччині від аналогічного процесу в Україні полягає в тому, що в Німеччині не існує загального федерального закону, який регулює те, як має проходити захист. Є лише деякі загальні положення, що їх специфікують і уточнюють відповідні документи кожного окремого університету.
Одним із головних таких положень є те, що текст дисертації має бути обов’язково опублікованим у певний термін після захисту дослідження (в Україні такої вимоги щодо захисту дисертації першого рівня – «кандидатської» - немає). Тривалість терміна встановлює кожний окремий університет. Публікація може бути здійснена у вигляді книжки або на спеціалізованому сайті в електронному вигляді. Решту умов успішного захисту дисертації встановлює кожний конкретний університет, інколи навіть окремий факультет.
Для цієї невеличкої статті я взяв за зразок вимоги університету міста Констанц – одного з найкращих німецьких університетів у гуманітарних та суспільних науках. Окрім того, я сам проходив наукове стажування в цьому університеті, протягом якого мав змогу на власні очі побачити те, як відбувається захист дисертаційних досліджень.
Для успішного захисту дисертації потрібно пройти декілька кроків, які в загальних рисах схожі в обох країнах, але відрізняються щодо важливих деталей.
1. Вступ до докторантури в Німеччині та до аспірантури в Україні
Для того, аби мати змогу захистити дисертацію, молодий науковець має бути зарахованим до докторантури, яка відповідає аспірантурі в нашій країні. На відміну від України, де до аспірантури може бути зарахованою людина, яка отримала повну вищу освіту і має ступінь або маґістра, або спеціаліста, в Німеччині в окремих випадках до докторантури може вступити людина, яка має ступінь бакалавра.
Обов’язковою умовою вступу до докторантури є не менш, ніж чотирирічне успішне навчання в вищому навчальному закладі. Якщо людина надає підтвердження цього, вона може бути зарахована до докторантури без будь-яких додаткових іспитів. Усний іспит відбувається лише у разі, якщо претендент не може надати підтверджень успішного закінчення чотирирічного навчання.
В Україні натомість для вступу до аспірантури необхідно скласти три іспити (філософія, спеціальність, іноземна мова). Вступ до аспірантури ускладнюється в нашій країні ще й тим, що абітурієнт потребує для цього рекомендацію кафедри, на якій він навчався, принаймні якщо він вступає до аспірантури іншого навчального закладу.
Обов’язковою умовою вступу як до аспірантури в Україні, так і до докторантури в Німеччині, є попередня домовленість із науковим керівником, хоча в Німеччині вага наукового керівника набагато більша, адже зрештою насамперед він особисто вирішує, чи гідний претендент того, аби бути зарахованим до докторантури. Натомість в Україні таке рішення ухвалює кафедра, а згодом ще й затверджує університет, адже кількість аспірантів, які пишуть дисертаційні дослідження, чітко встановлюється. Це зумовлено передусім тим, що всі аспіранти стаціонару отримують стипендію. В Німеччині натомість докторант не отримує стипендію автоматично, а має подавати на неї до спеціальних державних, політичних, релігійно-конфесійних або бізнесових стипендіальних фондів.
2. Написання дисертаційного дослідження
В Німеччині після вступу до докторантури докторант має зосередитися на написанні дисертації. Протягом навчання докторант регулярно спілкується зі своїм науковим керівником: інколи це відбувається у формі методологічних семінарів, які присвячені винятково принципам проведення наукових досліджень і написання дисертації, а також темам досліджень докторантів, що у них беруть участь. Зазвичай докторант також робить доповідь на тему свого дисертаційного дослідження на науковому семінарі, в якому беруть участь працівники факультету. Окрім цього, докторант не має жодних інших зобов’язань ані перед університетом, ані перед стипендіальним фондом. (Про зобов’язання перед фондом може, звісно, йтися лише в разі, якщо докторант отримав від нього фінансову підтримку).
В українських вищих навчальних закладах натомість аспірант має робити багато речей, які безпосередньо не мають зв’язку з написанням дисертації:
1. Аспірант має відвідувати спеціальні лекції та семінари для аспірантів, які проводять викладачі факультету.
2. Аспірант має проходити педагогічну практику, тобто провести певну кількість семінарів в рамках курсу, який читає його науковий керівник.
Інколи до цього додаються ще інші форми роботи, наприклад, чергування на кафедрі. Все це, з одного боку, сприяє інтеґрації молодих науковців до академічної спільноти, але з другого боку – відволікає від дослідницької роботи та написання тексту дисертації.
3. Допуск до захисту дисертації
Для допуску до захисту дисертації в Німеччині докторант має написати заяву, до якої додаються необхідні документи. В університеті міста Констанц список цих документів виглядає так (Інформація з офіційного сайту університету міста Констанц, ФРН):
1. Інформація про адресу заявника, назву дисертації, ступінь, на який претендує заявник, наукову галузь, ім’я, посаду та академічний ступінь наукового керівника.
2. Документ, що підтверджує виконання умов допуску до навчання в докторантурі (успішне чотирирічне навчання у вищому навчальному закладі або складений вступний іспит до докторантури).
3. Автобіографія.
4. Інформація про попередні спроби захисту дисертації.
5. Заява про відсутність інформації про покарання заявника в Центральному федеральному реєстрі.
6. Три екземпляри дисертації.
7. Заява про самостійність дослідження.
8. Тези, які докторант виносить на обговорення на захисті.
9. Пропозиція щодо екзаменаторів, які братимуть участь в захисті дисертації.
Для допуску до захисту дисертації на здобуття звання кандидата наук в Україні треба подати до Вченої ради такий список обов’язкових документів, затверджений ВАК України (Інформація з офіційного сайту ВАК України - подається у скороченому вигляді):
1. Заява на ім’я голови спеціалізованої вченої ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду, в якій необхідно зазначити, чи вперше захищається ця дисертація.
2. Засвідчена печаткою установи за основним місцем роботи або навчання ксерокопія першої сторінки паспорта здобувача.
3. Особовий листок з обліку кадрів із, засвідчений відділом кадрів за основним місцем роботи, з фотокарткою, засвідченою печаткою установи.
4. Засвідчена нотаріально копія диплома про повну вищу освіту.
5. Засвідчене підписами і печаткою установи посвідчення про складені кандидатські іспити.
6. Засвідчена в установленому порядку копія наказу про зарахування до аспірантури
7. Висновок установи, в якій виконувалась дисертація, та установи, до якої був прикріплений здобувач.
8. Відгук наукового керівника, засвідчений печаткою установи, в якій він працює.
9. Дисертація.
10. Автореферат дисертації.
11. Перераховані в авторефераті монографії, брошури, описи авторських свідоцтв (копії), статті (відбитки або копії), тексти депонованих та анотованих у журналах рукописів наукових праць, тези доповідей (копії).
12. Файл з текстом автореферату.
13. Файл з текстом дисертації.
14. Чотири поштові картки з марками та вказаними адресами здобувача (2 картки) та спецради (2 картки).
Як випливає зі списків документів, в Україні дисертант має не лише зібрати набагато більше всіляких довідок, свідоцтв тощо, а ще й здійснити кроки, які взагалі не передбачені в Німеччині. Насамперед йдеться про так звані кандидатські іспити з обраної спеціальності, філософії та іноземної мови, які майже цілковито відтворюють вступні іспити до аспірантури. Окрім тексту дисертації, здобувач має написати та видати автореферат, який складається зі вступу до дисертації та короткого опису дисертаційного дослідження.
Пункт 11 свідчить про те, що дисертація не може бути захищеною, якщо дисертант не видав друком щонайменше 3 статті, пов’язаних із тематикою дисертації. Причому статті мають бути опублікованими лише в тих наукових журналах та часописах, які визнає ВАК України. При цьому залишається незрозумілим, чи можна визнавати відповідними до цих стандартів статті, що вони надруковані в провідних іноземних наукових виданнях.
Крім того, перед допуском дисертації до захисту з її змістом має ознайомитися експертна комісія, що складається з трьох членів вченої ради, на якій має відбуватися захист. Висновок експертної комісії додається до вищенаведеного списку документів.
4. Захист дисертації
У Німеччині захист дисертації відбувається у вигляді дискусії дисертанта з приводу тез, що він їх запропонував для обговорення, а також щодо всього тексту дисертації. Дискусія відбувається з трьома експертами у відповідній галузі наукових досліджень, які заздалегідь ретельно ознайомилися з текстом дисертації. Зазвичай один із експертів представляє іншу наукову інституцію. Веде дискусію один із професорів університету. На захисті може бути присутнім будь-хто з викладацького складу закладу, де відбувається захист, а також інші науковці Захист, отже, має характер відкритого усного іспиту, в результаті якого експерти виставляють дисертанту оцінку.
В Україні захист відбувається на засіданні спеціалізованої вченої ради, яка складається з великої кількості фахівців з різних галузей науки, в якій дисертант прагне здобути академічний ступінь. На захисті також можуть бути присутніми працівники закладу, де захист відбувається, та представники інших наукових інституцій. Існує встановлений сценарій захисту:
1. Виступ вченого секретаря, який представляє дисертанта.
2. Виступ дисертанта, який коротко презентує основний зміст дисертації.
3. Виступ наукового керівника дисертанта.
4. Виступ двох офіційних наукових опонентів.
5. Відповіді дисертанта науковим опонентам (питання і зауваження дисертант знає ще до початку захисту, адже він має отримати їх від опонентів у письмовому вигляді).
6. Відкрита дискусія з приводу дисертації, в якій можуть брати участь всі присутні.
7. Таємне голосування членів вченої ради щодо присудження академічного ступеню дисертанту.
Як бачимо, відкрита дискусія відбувається лише наприкінці захисту і зазвичай для неї залишається обмаль часу.
5. Стислі висновки
З огляду на стислий опис відмінностей, що існують у процедурах захисту дисертацій в Німеччині та в Україні, можна стверджувати, що, аби захистити дисертацію, молодому науковцю в нашій країні доводиться долати набагато більше бюрократичних перепон. Це залишає менше часу на дослідницьку працю та змістовне обговорення тексту дисертації у вигляді вільної дискусії зі старшими колегами. Через це захист перетворюється часто-густо на формальну процедуру, де взагалі не йдеться про науковий зміст дослідження.
1. Щонайменше чотири роки навчання у вищому навчальному закладі.
2. Три роки докторантури без будь-яких формальних зобов’язань, окрім написання дисертаційного дослідження й участі в методологічних семінарах.
3-13. Написання дисертації
14-23. Подання документів на захист, а саме:
14. інформації про адресу заявника, назву дисертації, ступінь, на який претендує заявник, наукову галузь, ім’я, посаду та академічний ступінь наукового керівника.
15. документа, що підтверджує виконання умов допуску до навчання в докторантурі (успішне чотирирічне навчання у вищому навчальному закладі або складений вступний іспит до докторантури).
16. автобіографії.
17. інформації про попередні спроби захисту дисертації.
18. заяви про відсутність інформації про покарання заявника в Центральному федеральному реєстрі.
19. три екземпляри дисертації.
20. заяви про самостійність дослідження.
21. тез, які докторант виносить на обговорення на захисті.
22. пропозиції щодо екзаменаторів, які братимуть участь в захисті дисертації.
23. Захист дисертації у вигляді відкритого обговорення дисертації або тез, які виносяться на захист, із невеликою групою фахівців, які заздалегідь ознайомилися з текстом дисертації.
24. Друк тексту дисертаційного дослідження у вигляді окремої книжки.
В Україні ускладнює підготовку до захисту необхідність друкувати статті (3 для кандидатської, 20 (!) для докторської) лише в тих виданнях, які зазначенні в списку ВАК. При цьому переважна більшість цих видань аж ніяк не відповідають міжнародним академічним стандартам.
З другого боку, в сьогоднішній ситуації скасування ВАК призвело би до ще більшого безладу, адже багато вчених рад, особливо в провінційних академічних закладах, не здатні оцінити наукову якість дисертації. Отже, віддати право ухвалювати рішення щодо присуджень наукових ступенів окремим радам означало би ще більше би знизити якість досліджень.
Процедура захисту дисертацій потребує повільної модифікації, тлом якої має стати трансформація всієї системи освіти в Україні. Поодинокі спроби змінити окремішні деталі цієї системи впливатимуть на неї, вочевидь, суто неґативно.
Вахтанг Кебуладзе, кандидат філософських наук, випускник Німецької служби академічних обмінів DAAD, докторант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка - спеціально для Європейського освітнього порталу
|
.gif)
