Аналітика: В інноваційному трикутнику - європейський досвід та український шлях

Вже третє десятиліття поспіль країни світу шукають шляхів переходу від сировинної економіки до економіки, базованої на інноваціях, поступово усвідомлюючи переваги людського ресурсу, тобто знань та нових ідей, над такими джерелами прибутку, як нафта, газ, метал і нерухомість.

Задля цього держави формують національні інноваційні системи (НІС) та працюють над кластеризацією власних економік, намагаючись забезпечити ефективне функціонування «трикутника знань» (освіта–наука–виробництво) саме в тих осередках на власній території, які здатні зробити ці держави конкурентоздатними на глобальному ринку. Таким чином, науково-виробничі комплекси, або ж технопарки, розміщені у певних виокремлених кластерах (локалізованих географічно комплексах виробництв, які спеціалізуються у певному секторі економіки), виявляються найуспішнішими.  

У світі сьогодні налічують близько 400 технопарків, в яких «вирощуються» і передаються у виробництво наукоємні технології, ростуть інноваційні підприємці і наукомісткі компанії. Такі велетні, як Hewlett-Packard, IBM, Digital, Google, починалися саме в технопарках.  

Класичний технопарк часто розташований просто на території вищого навчального закладу, який забезпечує замкненість і ефективність технологічного ланцюжка від науково-дослідницьких проектів до випуску нового продукту. Зазвичай у його структурі представлені: інноваційно-технологічний, учбовий, консультаційний, інформаційний, маркетинговий центри та промислова зона, в якій розміщуються інноваційні підприємства. Відтак, правильно побудовані технопарки стають джерелами зародження і росту навіть нових галузей промисловості, адже тут концентруються інтереси університетів, науково-дослідницьких центрів, промисловості, регіональної та місцевої влади, і це забезпечує синергетичний ефект. Саме тому технопарк є символом та рушієм інноваційного розвитку країни.   

«Уяівіть собі: ви – студент одного з найкращих університетів світу, де ведуться значущі наукові дослідження і одночасно готують менеджерів для роботи у венчурних компаніях (спеціалізованих на вкладеннях у ризикові інноваційні проекти). Ви кожного дня перебуваєте в інноваційній атмосфері, зустрічаючись з людьми, які стали зірками з нуля, з венчурними капіталістами, бізнес-ангелами (власниками капіталу, що фінансують проекти ще на етапах завершення досліджень або складання бізнес-плану), з лідерами великих промислових корпорацій – і розумієте логіку їхнього мислення, маючи доступ як до найновітнішої наукової, так і до ринкової інформації. Вам читають лекції славетні професори, а через дорогу розташовані будинки, де розмістилися офіси чільних венчурних фондів світу – кожен з них керує активами від декількох сотень мільйонів до кількох міліярдів долларів. Поруч розташований цілий квартал із фірмами, в котрих працюють 5 тисяч найкращих юристів. Подібна сформована екосистема для вирощування інноваційних проектів – це для нас казка, мрія», – розповідає засновник і директор української венчурної компанії «Техінвест» Сергій Лобойко.    

Але ця казка сьогодні втілена в реальність, і не лише у першому в світі технопарку на базі Стенфордського університету в штаті Каліфорнія, більше відомому під назвою Силіконової долини, де 1951 року за ініціативою тодішнього ректора Фредеріка Термана університет розпочав здавати власні вільні території високотехнологічним компаніям в довгострокову оренду (терміном на 51 рік). Сьогодні «Стенфордський промисловий парк» займає 280 гектарів, і цієї площі вже не вистачає, а сукупний щорічний прибуток чотирьох тисяч компаній, розміщених у долині, складає двісті млрд доларів. Діяльність цього технопарку тричі приводила до світових інноваційних проривів: це були відкриття в галузі напівпровідникової техніки в 70-і роки минулого століття, у комп’ютерній техніці – у 80-і та мережевих технологіях у 90-і. 

Така модель, дещо відозмінена, функціонує сьогодні й в багатьох європейських країнах, кожна з яких доклала неабияких зусиль, аби відтворити успіх Стенфорда. Адже самої ініціативи певного професора з конкретного ВНЗ  для запуску НІС вочевидь недостатньо: необхідно, аби її було підтримано і доповнено грамотною державною політикою.     

            Робота над успіхом     

Технопарки з’явилися в Європі у 70-і роки минулого століття. Одними з перших були Дослідницький парк університету Херіот-Уатт в Единбурзі (Шотландія), науковий парк Трініті-коледж в Кембриджі (Великобританія), Льовен-ля-Нев у Бельгії, Зона наукових і технічних нововведень і виробництва (ZIRST) у Греноблі (Франція).    

Європейські урядовці ставили на меті прискорити впровадження наукових відкриттів у виробництво. Однак вони створили принципово іншу модель технопарку: тут, як правило, його починають будувати з бізнес-інкубатора (офісної будівлі, в якій розміщуються інноваційні компанії, котрі вирощуються і через 2-5 років поступаються місцем іншим маленьким наукомістким фірмам). Це забезпечує більш високий рівень динамізму роботи технопарку. В цілому ж, для створення ефективного технопарку в країнах Європи сьогодні необхідна взаємодія трьох сторін: університету, міської або регіональної адміністрації, яка надає землі та забезпечує розвиток інфраструктури, і грантової організації.       

Взірець європейської моделі організації цього процесу – найбільший технопарк Франції «Софія Антиполіс», розташований на Рів’єрі на площі більш ніж 2 тисячі гектарів. Тут в 1200 технологічних компаніях (близько 100 з них – іноземні) працюють 24 тисячі інженерів та вчених. Приблизно половина компаній займається дослідженнями, інша половина розвиває такі галузі, як інформаційні, агро- та біотехнології. Технопарк було побудовано на початку 70-х років не без допомоги французького уряду, який вклав у його розвиток приблизно 400 млн франків (витрати приватного сектора склали вдвічі більше). Долучилася і Єврокомісія, яка прагнула зробити південь Франції науково-дослідницьким регіоном. Другим за значенням технопарком Франції є науковий центр у Монпельє, де сьогодні працює стільки ж компаній і десь 21 тисяча вчених та інженерів. Дослідження ведуться у трьох напрямках: медицина, інформаційні та агротехнології. Поштовхом до створення цього технопарку було формування за ініціативою держави спеціалізованих інженерингових і наукових інститутів. Крім того, на базі французьких університетів створено технопарки у Тулоні, Марселі, Моннольсі.     

У Німеччині сьогодні працюють три із сімох найкращих кластерів високих технологій в світі, котрі отримали назву «Силіконова долина ХХІ століття» – в Мюнхені, Гамбургу, Дрездені. Мюнхенський технопарк засновано на базі Технічного університету та Баварської академії наук. Уряд країни сприяв розвитку цього технопарку, фінансуючи дослідження у напрямках охорони здоров’я, програмного забезпечення та телекомунікацій через фонди. Важливим фактором став також сприятливий клімат у регіоні для розмноження венчурних компаній. Місцевий Технічний університет став фундаментом і Дрезденського технопарку – тут за 66 спеціальностями навчається більше 22 тисяч студентів, просто поруч із технологічним центром та компаніями, що займаються виробництвом чипів та панорамних фотокамер. Великі американські корпорації оцінили перевагу Дрезденського технопарку у створенні підприємств, спеціалізованих на мікроелектроніці, і вкладають сюди міліярди доларів. У Гамбурзькому технопарку швидко ростуть інноваційні компанії, сконцентровані на дослідженнях в області мультимедіа. Значну частку фінансування ці технопарки отримують з федерального та місцевих бюджетів.     

В Австрії із приблизно сотні університетів кожен четвертий працює над інноваційними рішеннями в галузях штучного інтелекту та розвитку програмного продукту в мультимедіях. Столиці провінцій, такі як Лінц, Грац, Зальцбург, Інсбрук об’єднують науково-дослідницькі інститути та університети з інноваційними центрами і технологічно орієнтованими підприємствами. Австрійські технопарки зосереджені на дослідженнях в галузі інформаційних технологій та телекомунікацій: технопарк Хагенберг у землі Нижня Австрія налічує 30 компаній, а другий великий комплекс, Techno-Z, об’єднує 80 фірм, які співпрацюють із промисловими підприємствами, коледжем телекомунікаційних технологій та університетами. Показовою є діяльність Віденського ділового центру (VBC), котрий ще 1985 року консолідував дослідницькі інститути, які займаються молекулярною і клітинною біологією, і промислові концерни навколо університету із потужною науковою базою у царині біотехнологій. Сьогодні там працює більш ніж 700 учених і навчаються студенти із 40 країн. Центр має зв’язки із біоцентрами по всьому світі й створив більше 51 тисячі робочих місць.    

До Асоціації фінських наукових парків TEKEL сьогодні входить 24 технопарки. Вони об’єднують приблизно 2400 компаній та більш ніж 50 тисяч спеціалістів, а річний обіг капіталу в них перевищує 120 мільйонів євро. Один з них, побудований 1982 року на базі університету всесвітньо відомого міста Оулу (там розміщений головний офіс компанії Nokia), працює не тільки у царині  телекомунікацій, але й медицини і біотехнологій. Студенти вже з третього курсу беруть участь у роботі інноваційних фірм технопарку. Технопарки країни всіляко підтримують не лише місцеві та центральні органи влади, а й різні фонди та асоціації. Приміром, Національне технологічне агентство TEKES інвестує в інноваційні проекти від 30 до 80% власних коштів.    

Наведені приклади переконливо свідчать про те, що без підтримки загальнодержавних та місцевих органів влади європейські технопарки не продемонстрували б такого стрімкого розвитку і не дозволили б багатьом країнам у найкоротші терміни перейти від підтримки  базових галузей економіки, що зростають повільно, до стимулювання бурхливого росту інноваційних кластерів. Що стосується владних структур ЄС, останні десятиріччя тут приділяють неабияку увагу темі інновацій.   

2005 року було створено Європейську дослідницьку раду – задля стимулювання високоякісних досліджень у всіх галузях науки, а 2010 року має запрацювати Європейський технологічний інститут, покликаний зміцнювати різні боки «трикутника знань». 2006 року Єврокомісія сформувала документ під назвою «Наука і технології – ключ до майбутнього», який передбачає стимулювання досліджень у дев’яти напрямках із загальним обсягом фінансування у розмірі 39 млрд євро, більше 7 млрд з яких планується витратити лише на дослідження в області охорони здоров’я. Загальний бюджет Сьомої рамкової програми ЄС з наукового співробітництва, розрахованої на 2006-2013 роки, складає 50,5 млрд євро. ЄС поки що витрачає на наукові дослідження 2,3% від ВНП, але ставить собі за мету підвищити цей показник до 3%. У лютому цього року Європарламент закликав членів Союзу підвищувати витрати на інновації та активніше використовувати виділені минулого року нові 2 млрд євро на фінансування ризикових інноваційних проектів.    

Як залатати дірки в бюджеті   

Українські технопарки (перші з яких з’явилися 1999 року) вельми далекі від класичних взірців, оскільки базою мали не вищі навчальні заклади, а науково-дослідні інститути Національної академії наук України (НАНУ). Крім того, жоден вітчизняний технопарк не має промислової зони – всі учасники мають реалізовувати проекти на власних майданчиках, і жоден не має на меті створення малих наукомістких підприємств – розраховують на застосування створених продуктів на існуючих підприємствах України. Та й форма діяльності, реалізована в українських технопарках, ефективна лише для великих науково-виробничих комплексів.     

Ініціативу дев’ять років тому виявили київські Інститут електрозварювання й Інститут напівпровідників та харківський Інститут монокристалів. Верхівка НАНУ розробила проект Закону «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків...» та пролобіювала його ухвалу Верховною Радою. Оскільки всі прекрасно розуміли, що про фінансову підтримку діяльності нових технопарків мови не йде, ініціатори передбачили систему податкових та митних пільг для компаній, що працюють у технопарках. Наприклад, імпортне обладнання для виконання інноваціних проектів звільнили від сплати ПДВ і митних зборів, а податок на прибуток і ПДВ спрямовувалися замість держбюджету до спецфондів і могли бути витрачені тільки на інноваційну діяльність.      

Такі пільги вкупі з розпливчастими формулюваннями у прийнятих законах швидко призвели до того, що більшість учасників технопарків використовували ці утворення для вибудовування нелегітимних схем з мінімізації оподатковування. «Наприклад, “високотехнологічна продукція” визначається в законодавстві як продукція, конкурентоздатна у світі. Таким чином, будь-яке підприємство, котре вважає, що виробляє конкурентоздатну в світі продукцію, може увійти до технопарку і зажадати пільг. І таких прикладів, котрі повністю нівелюють стимулювання інноваційної діяльності в країні, безліч», – стверджує завідувачка відділом технологічного прогнозування та інноваційної політики Інституту економіки та прогнозування НАНУ Любов Федулова.   

Таке нівелювання самої ідеї було неминучим, адже створювалися технопарки не студентсько-професорською елітою в тандемі з ініціативними представниками вітчизняного венчурного капіталу і промисловості. Ті пільги, які можна було отримати під технопарки, цікавили верхівку НАНУ виключно з точки зору збереження наукових кадрів у НДІ. В результаті, сьогодні до технопарку можуть увійти лише власники великого капіталу – за чималі «відкати».       

За сім років, з 1999 по 2006, технопарки України (яких сьогодні 16) започаткували лише 60 більш чи менш інноваційних проектів. Тим не менше, частка експорту високотехнологічної продукції з технопарків рік від року не демонструє росту, а тому посадовці з Міністерства фінансів почали іменувати технопарки не інакше як «дірками в бюджеті», і 2005 року пільги у них були відібрані (однак роком пізніше, зі зміною влади, пільги технопаркам повернули).      

Що стосується вітчизняних університетів, тільки один з них – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ») 2002 року організував у себе технопарк, котрий так само не демонстрував за ці роки бажаної „історії успіху”. КПІ отримує більш ніж дві третини коштів, виділених з держбюджету на наукові дослідження у ВНЗ України, та виконує, за результатами власних звітів, більш ніж 300 науково-прикладних тем щорічно. Втім, випускники цього вузу втілюють свої інноваційні ідеї в інших країнах світу (наприклад, випускник цього вузу Максим Лєвчин 1998 року розробив, у Сполучених Штатаї, революційний програмний продукт Pay Pal, котрий чотири роки по тому компанія eBay придбала за 1,5 млрд доларів). Минулого року ректор КПІ Михайло Згуровський та голова Державного агентства з інвестицій та інновацій Віктор Івченко підписали угоду про створення корпорації «Науковий парк “Київська політехніка”», націлившись на побудову цілого технополісу (технопарку з розвиненою інфраструктурою та житловими комплексами). Сьогодні цей проект знаходиться у суперечностях із місцевою владою селищ у Вінницькій області, де ініціатори створення технополісу планують зайняти близько 300 гектарів.      

Отже, спроби організувати ефективну роботу технопарків в Україні поки що не призвели до позитивних результатів. Але це не дивно в ситуації, коли на державному рівні поки що не робиться жодної спроби вивчити «інноваційний клімат» в країні, тобто думку тих, хто кожного дня працює з інноваціями, аби на цій основі сформувати успішну НІС.    

Ми назвемо три неодмінні передумови побудови НІС, над якими, на нашу думку, посадовцям слід замислитися просто зараз. По-перше, декілька найславетніших вузів країни, чи принаймні один, повинні володіти автономією і креативним професорським складом, який має змогу і бажання не тільки читати курси лекцій, а ще й провадити серйозні наукові дослідження. По-друге, науковий простір держави не має бути монополізованим однією забюрократизованою надструктурою на кшталт НАНУ. По-третє, як свідчить досвід не тільки країн ЄС, а й регіону Південно-Східної Азії і також США, важливою виявляється політична воля керівних органів або очільників тієї чи іншої країни щодо грамотного державного стимулювання діяльності технопарків. Тут будуть потрібні не тільки пряме фінансування назначущіших інноваційних проектів, а й серйозна законодавча робота, якій має передувати вивчення думок експертів з усіх боків «трикутника знань».