18.12.2008
Від 2005 року Україна формально долучилася до Болонського процесу, головною метою якого є створення єдиного Європейського простору вищої освіти до 2010 року. Одним із фундаментальних його аспектів є підвищення мобільності студентів, дослідників і викладачів, чому має сприяти визнання всіма європейськими університетами єдиного принципу побудови навчання та адміністрування освіти, а також взаємне визнання дипломів.
Однак нині українські дипломи легше визнати в Європі, ніж дипломи провідних європейських університетів - в Україні. Якщо ви маєте магістерський диплом з Оксфорда, ступінь PhD з Лондонської школи економіки чи Еколь Нормаль, не радійте занадто рано. Аби довести свою професійність, вам треба буде пройти складні та часто принизливі процедури в українських бюрократичних установах*.
Під час виступу у Львові 2 листопада 2008 року Президент України Віктор Ющенко заявив, що з 2010 року дипломи про вищу освіту та науковий ступінь, які видаються в Україні, визнаватимуть в Європейському Союзі.
Втім, необов’язково чекати 2010 року, щоб український диплом визнали в країнах ЄС. Дипломи провідних університетів України, а також здобуті в Україні наукові ступені уже визнають у багатьох наукових установах Європи, особливо, якщо документ було видано в таких визнаних університетах, як КНУ імені Тараса Шевченка, НТУУ „КПІ”, НаУКМА тощо.
Тому вельми інформативним видається порівняти процедуру визнання українських документів про вищу освіту та наукових ступенів у країнах Європи з аналогічним процесом в Україні. Це дозволить з’ясувати ступінь реальної, а не декларативної інтеграції України до єдиного Європейського освітнього простору.
Процедура визнання диплома чи іншого свідоцтва про освіту чи присвоєний науковий ступінь отриманого в іншій державі називається складним словом «нострифікація».
При отриманні диплома про вищу освіту (бакалаврський чи магістерський рівень) за кордоном, для продовження освіти на Україні необхідно пройти процес нострифікації в Міністерстві Освіти та Науки України.
Для цього треба звернутися до Управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН із апостильованими та перекладеними документами про отриману вищу освіту (диплом, додаток до диплому) та пройти експертну раду в університеті, в якому існує подібна спеціальність. Процедура є платною та триває від трьох місяців і більше.
У разі, якщо в українських ВНЗ немає подібної спеціальності (наприклад, гендерні студії), нострифікувати такий диплом фактично неможливо. Отже, власники дипломів з деяких спеціальностей перетворюються на заручників офіційного переліку «дозволених» в Україні дисциплін.
Так само не надто втішною є ситуація і з визнанням наукових ступенів. В Україні, для переатестації вченого, якому присуджено науковий ступінь в іншій країні (наприклад, ступінь PhD), треба звертатися до Вищої Атестаційної Комісії України (ВАК).
Для цього потрібно подати чималу кількість документів: клопотання установи, в якій працює здобувач, засвідчені за місцем роботи першу сторінку паспорта та дані з відділу кадрів, де працює людина, засвідчені нотаріально копії дипломів про освіту та присуджені наукові ступені, список наукових праць, тексти та вихідні дані тих з них, що перераховані в авторефераті, два автореферати дисертації (якщо переатестовується докторська, то також потрібні два автореферати попередньої дисертації) тощо. Цікаво, що саме свідоцтво чи диплом про присудження ступеня в іншій країні до ВАКу не подається. Про строки переатестації ВАК нічого докладно не роз'яснює.
Без проходження переатестації вчені не можуть претендувати на академічні звання доцентів та професорів, керувати науковими роботами чи дослідницькими проектами.
Що ми маємо в результаті?
По-перше, людина, яка отримала звання доктора (PhD, Doktor, docteur тощо) може переатестуватися в Україні лише як кандидат наук, хоча вимоги до дисертаційного дослідження в Європі і в Україні суттєво відрізняються, і не на користь останньої.
Наприклад, середня кандидатська дисертація з гуманітарних наук в Україні нараховує приблизно від 140 до 200 сторінок тексту, тоді як середня французька від 300 до 400 сторінок. Якісні вимоги до PhD-дисертацій в Європі також істотно вищі, ніж в Україні: у Парижі, Лондоні, Берліні чи Варшаві від дисертанта вимагають справжньої наукової новизни дисертації, яку оцінюють фахівці світового чи національного рівня; натомість українські процедури часто дозволяють дисертантові цю новизну просто імітувати.
По-друге, ця ситуація автоматично зменшує потенційну мобільність кадрів, бо з одного боку, платня в українських вузах є досить малою, і все, на що може розраховувати гостьовий повний професор або доктор, то на ставку наукового співробітника, оскільки офіційно його вчений ступінь та звання не визнаються. З іншого боку, українські аспіранти тричі подумають, аніж їхати за кордон та захищати там дисертаційне дослідження: там і обсяг більший, і мову треба опанувати, і ще треба по поверненню пройти переатестацію. Або ще гірше: захистивши дисертацію в Європі чи США, українські дослідники можуть і не повернутися додому, передбачаючи бюрократичні труднощі.
Тепер погляньмо на те, як сприймають українські (втім, не тільки) дипломи за кордоном. Проблемою визнання того чи іншого диплому в більшості країн Європи опікується служба по роботі із іноземними студентами, деканат або ректорат навчального закладу схожої спрямованості.
Вони й вирішують, визнавати цілком чи частково іноземні дипломи (зокрема, з України). Якщо йдеться про часткове визнання, відповідні служби визначають, які предмети треба скласти студентові для повного визнання документа.
Міністерства освіти більшості європейських країн опікуються нострифікацією дипломів тільки в тому разі, якщо в країні немає ВНЗ, які готують спеціалістів із подібних спеціальностей.
Ця процедура стає набагато легшою, якщо йдеться про відомий ВНЗ, або якщо існує налагоджена співпраця між українським та європейським університетом.
Наприклад, випускники хіміко-технологічного факультету НТУУ „КПІ”, які продовжують навчання в докторантурі університету ім. Йоганна Ґутенберґа (м. Майнц, Німеччина), для визнання свого диплома мали подати нотаріально завірений переклад диплому німецькою мовою, а також скласти три іспити.
Для визнання наукових ступенів часто достатньо ВАКівського перекладу диплому кандидата (доктора) наук англійською мовою про присвоєння звання PhD (саме так ВАК офіційно «перекладає» українського ступінь кандидата наук), або навіть перекладу завіреного науковим секретарем спеціалізованої ради, де проходив захист. У будь-якому разі, право вирішувати, чи визнавати закордонний диплом, належить університетові.
В деяких галузях наук можна навіть казати про існування "налагоджених каналів” або про тісну співпрацю інституцій. Особливо це стосується точних та природничих наук – математики, кібернетики, біофізики, біохімії, молекулярної хімії, генетики, а також прикладного програмування.
Спочатку старшокурсники їдуть на одно- дво- чи тримісячні стажування до університетів та інституцій (наприклад, Саарландський університет, університет Йоганна Ґутенберґа (Майнц), Лондонський університет тощо). Потім вони їдуть туди навчатися в докторантуру чи проводити дослідження під час навчання в українській аспірантурі. А згодом вони можуть лишитися в європейському університеті на постдокторські дослідження за контрактом.
В гуманітарних науках українські дипломи та наукові ступені також визнають, але на роботу чи постдокторські дослідження запрошують менш охоче, оскільки європейська гуманітаристика в цілому сильніша за українську. Але це вже інша проблема.
Отже, маємо ситуацію, за якої в Європі фактично вже давно визнають українські дипломи і вчені ступені.
У спеціалістів чи науковців, що мають диплом чи науковий ступінь провідних університетів чи дослідницьких установ України, немає проблем із визнанням їх дипломів чи ступенів у Європі чи в інших країнах світу. Чому? - Тому що мірилом наукової цінності виступає не так бюрократичні структури на кшталт міністерств освіти, а авторитет університету чи дослідницької установи.
Водночас, на жаль, Україна нині не відповідає взаємною відкритістю світовій науковій спільноті.
Проблема визнання чи невизнання нашою державою дипломів і наукових ступенів, отриманих в інших країнах, триватиме доти, доки Міністерство освіти та науки України та Вища Атестаційна Комісія лишатимуться єдиним мірилом цінності дипломів та дисертацій, а рейтинг та репутація університетів чи інших освітніх чи дослідницьких закладів не будуть братися до уваги.
Олександра Новічкова, спеціально для «Європейського освітнього порталу»
* З метою входження України до єдиного Європейського простору вищої освіти Міністерство освіти та науки України проводить численні конференції та дискусії для обговорення питань по підвищенню конкурентоспроможності вищих навчальних закладів України в єдиному Європейському просторі вищої освіти. Наприклад, з 2005 року щорічно відбуваються конференції „Вища освіта України в контексті інтеграції до європейського освітнього простору” (http://www.mon.gov.ua/newstmp/2008/31_10/konf.doc). Варто згадати також круглий стіл „Болонський процес після 2010 року: погляд студентів” (http://www.mon.gov.ua/main.php?query=newstmp/2008/30_10 ), що його нещодавно організувала Українська асоціація студентського самоврядування за підтримки МОН. На таких заходах обговорюються питання менеджменту української вищої освіти у рамках інтеграції до Болонського процесу, його проблеми та перспективи, формування та адміністрування освітнього та дослідницького потенціалу вищих навчальних закладів, проблеми академічної мобільності та відкритості, впровадження нової організації освітнього процесу (кредитно-модульної системи, модульних планів, дворівнева підготовка бакалаврів (4 роки) та магістрів (1-2 роки)). Попри важливість всіх цих подій, вони лише відтіняють ту сумну обставину, що ускладнюючи чи унеможливлюючи визнання європейських дипломів в Україні, освітня політика нашої держави фактично ставить під сумнів реальне наближення до принципів Болонського процесу.
|
.gif)
