9 травня у ЄС традиційно святкується „День Європи”. В усіх країнах та головних містах Союзу відбуваються акції, що нагадують європейцям про витоки, цінності та досягнення нинішнього ЄС.
У багатьох сусідах Союзу також відбуваються святкування; недільне «Європейське містечко» на Хрещатику, заплановані на 14 та 17 травня акції в Одесі та Донецьку, стануть уже шостим Днем Європи, що проводиться в Україні.
Чому ж День Європи святкується у ЄС саме 9-го травня? Що пов’язане із цією датою? Хто стоїть біля витоків потужного інтеграційного об’єднання, що його нині називаємо Європейським Союзом?
У запропонованій статті ми спробуємо зробити невелику подорож у часі, до повоєнної Європи, щоби подивитися ближче на одну з подій, від яких традиційно робиться відлік найновішої і наразі найуспішнішої за всю історію Європи інтеграції на континенті.
Одна промова
Це може здивувати – але День Європи не пов’язаний ані з якимось доленосним рішенням, ухваленим головами європейських держав, ані з підписанням документу, який би визначав принципи подальшого розвитку континенту.
9 травня 1950 року залишився в історії європейської інтеграції днем однієї неординарної промови.
У ній немовби в зародку містяться основні ідеї, що скеровуватимуть європейську інтеграцію протягом наступних 50-и років.
Робер Шуман – французький дипломат із німецькою пам’яттю
Тоді, 9 травня 1950 року, міністр закордонних справ Франції Робер Шуман (Robert Schuman) виголосив свою знамениту декларацію, що стала початком європейської інтеграції.
Для французького дипломата із німецьким прізвищем та лотаринзьким походженням, сина громадянина Другого рейху, чиє ім’я лише однією-єдиною літерою відрізняється від імені видатного німецького композитора Роберта Шумана (Robert Schumann), ключовим кроком до об’єднаної Європи мало стати примирення двох могутніх держав по обидва боки Рейну, а сам проект єднання мав „передусім торкнутися Франції та Німеччини”.
Уже тоді, за кілька років до практичної реалізації проектів економічної інтеграції Європи, французький міністр мав чітке бачення того, як саме вона починатиметься. Він запропонував підпорядкувати увесь французько-німецький комплекс видобутку вугілля та сталі спільному органові і водночас відкрити цю організацію для участі будь-яких інших країн Європи.
Через рік, у квітні 1951-го, у Парижі буде підписано Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі; це буде першою інституцією об’єднаної Європи, яка опікуватиметься інтеґрацією економік не двох, а вже шести країн-засновниць (до Франції та ФРН долучаться Бельгія, Нідерланди, Люксембург та Італія) у двох ключових секторах повоєнної економіки – видобутку вугілля та металургії. Керівним центром цієї інституції стане так званий Вищий орган (Haute Autorité), що його очолить французький дипломат Жан Монне, радник Шумана та один із авторів ідеї французько-німецької інтеграції. Вищий орган стане прообразом майбутньої Європейської Комісії.
Забути військову економіку
І в цьому контексті важливо пам’ятати про один ключовий момент: одним із головних прагнень французького уряду в інтеграції з Німеччиною було прагнення покласти край мілітаристичній моделі економіки, що скеровувала розвиток багатих на природні ресурси Саару, Руру, Ельзасу та Лотаринґії.
Під час двох грандіозних світових воєн саме ці регіони були основою військово-промислового комплексу обох держав; і саме остаточне повернення Саарлянда Німеччині в 1935 році створило базу для майбутньої військової потужності нацистського режиму.
Натомість повоєнна інтеграція Франції та Німеччини, вірив Шуман, „змінить долю цих регіонів, що тривалий час присвячували себе виробництву зброї, жертвами якої вони найчастіше і ставали”. Завдяки їй „будь-яка війна між Францією та Німеччиною стане не лише немислимою, але й матеріально неможливою”. Ці слова, зрештою, виявилися точним прозрінням у майбутнє Європи...
Передбачення та прозріння
Часом навіть дивно, читаючи промову Шумана, розуміти, наскільки багато точних передбачень подальшого розвитку Європи містила його візія. Він передчував, що історія європейської інтеграції не буде простою та лінійною („Європа не збудується одразу, відповідно до якогось єдиного плану; вона постане завдяки конкретним досягненням, що спочатку вибудують фактичну солідарність”). Він передбачав, що економічна інтеграція європейського континенту зможе стати моделлю для інших регіонів світу; і вже нині досвідом ЄС користуються численні регіональні інтеграційні проекти – від латиноамериканських і південно-східно-азійських економічних спільнот до Африканського Союзу.
Зрештою, уже тоді, 1950-го року, французький дипломат ескізно накреслив основні елементи майбутньої Європейської Спільноти – ідею рівних правил для всіх держав-учасниць, ідею єдиної зовнішньоекономічної політики, зокрема торгівельної політики (йшлося тоді передусім про „спільний експорт” Франції та Німеччини), і ідею спільної соціальної політики, зокрема „рівного поступ умов життя працівників” в усіх країнах-учасницях.
Але у промові дипломата було чимало такого, що й досі залишається незреалізованим, хоча й бажаним багатьма європейськими лідерами. Йдеться передусім про ідею „європейської федерації” (la Fédération européenne), прибічником якої був французький міністр. У нинішній Європі все ще тривають дискусії між „федералістами” (що прагнуть ще тіснішого об’єднання європейських держав) та прихильниками суто „міждержавного” об’єднання, що обмежуватиме компетенцію наддержавних інституцій.
Від Шумана до сьогодення: півстоліття миру
Від промови Шумана минуло вже понад півстоліття. Відтоді європейський проект розвинувся від ідеї об’єднання вугільно-металургійних секторів двох європейських країн, що доти часто воювали, до потужного об’єднання двадцяти сімох країн Європи у більшості сфер економіки, юстиції, внутрішніх справ і навіть зовнішньої політики.
1951 року у Парижі було зреалізовано ідею Шумана – засновано Європейську Спільноту з вугілля та сталі. 1957 року у Римі було підписано так звані Римські договори, що зокрема заклали підвалини до створення масштабнішої Європейської економічної спільноти та Європейської спільноти з атомної енергії. На ґрунті цих об’єднань у 1992 році було створено Європейський Союз. Через шість років новостворений ЄС почав кроки до об’єднання монетарної системи своїх держав-членів, що 2002 року завершилося запровадженням єдиної європейською валюти (євро) у 11 країнах ЄС (нині зона євро охоплює уже 15 країн). Весь цей розвиток супроводжувався хвилями розширень Союзу (їх було загалом шість), що долучали до об’єднаної Європи нові й нові країни.
Сам французький міністр передбачав багато із цих наступних подій; однак знав він і те, що точну траєкторію європейської інтеграції складно передбачити, адже „Європа не збудується одразу, відповідно до якогось єдиного плану”...
Однак своєї безпосередньої та головної мети Шуманова ідея досягла: зруйнувавши мілітарну організацію європейської економіки першої половини ХХ століття, зорієнтувавши співпрацю між державами на ідею рівних правил та досягнення спільного добробуту, Європа, об’єднана новими інституціями, прожила другу половину століття без воєн. І навіть більше: вона навчилася розв’язувати колізії між своїми державами у залах та коридорах своїх інституцій, а не на полі бою.
Саме про цю ідею миру та добробуту нагадує щорічний День Європи, яким ми святкували минулих вихідних.
.gif)
