03.07.2009
26 червня 2009 року в Національному Університеті «Києво-Могилянська академія» відбувся науково-практичний семінар «Реформа аспірантури. Становлення третього циклу освіти і рух до структурованих докторських програм».
Семінар було проведено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження", в рамках проекту підтримки Консорціуму з університетської автономії.
У події взяли участь відповідальні працівники вищої школи України, Міністерства освіти та науки України, Вищої атестаційної комісії України, комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти.
Метою семінару було прояснення співвідношення наукових ступенів в Україні та світі, а також висвітлення суті і змісту підготовки докторантів у межах структурованих докторських програм (PhD-програм).
На семінарі також був оприлюднений досвід НаУКМА в галузі реформування традиційної аспірантури. Нагадаємо, що у травні 2008 року Вчена Рада НаУКМА ухвалила положення про створення Докторської школи НаУКМА (за зразком докторських шкіл при вищих навчальних закладах країн ЄС та США), а вже у вересні 2008 року відбувся набір на перші докторські програми за трьома спеціальностями: масові комунікації, фінанси та управління в сфері охорони здоров’я.
На семінарі виступили віце-президент НаУКМА з науково-навчальних студій Володимир Моренець, директор Докторської школи НаУКМА Михайло Винницький, керівник Науково-дослідної частини НаУКМА Людмила Кострова.
У своїй доповіді «Українська аспірантура та структуровані докторські програми (PhD): спроба зіставлення» Людмила Кострова розповіла про типи докторських програм у західних університетах, приділивши особливу увагу структурованим докторським програмам. На відміну від традиційної індивідуальної аспірантури, структуровані докторські програми передбачають підготовку докторанта у сформованому науковому середовищі, часто в межах дослідницької групи і обов’язково за підтримки якнайменше двох наукових керівників.
Віце-президент НаУКМА з науково-навчальних студій Володимир Моренець підкреслив, що докторант європейського університету після захисту дослідницької пропозиції є вже не студентом, а колегою в межах науково-викладацького складу факультету чи кафедри. Відтак саме докторська програма стає місцем перетину і плідної взаємодії освіти та науки.
Володимир Моренець також підкреслив, що між «кандидатом наук» та «доктором філософії (PhD)» є не лише номінальна, а й значна якісна відмінність, насамперед у структурі підготовки докторанта та в структурі і змісті наукового дослідження. Так, обов’язковими вимогами для докторантів (і зокрема для докторантів НаУКМА) є прослуховування низки навчальних курсів, публікація якнайменше однієї статті у міжнародному реферованому журналі (peer reviewed journal), виступ якнайменше на одній міжнародній конференції. Обсяг наукової роботи докторанта більший, ніж обсяг кандидатської дисертації; структура наукової роботи докторанта мусить відповідати вимогам академічного письма (academic writing).
Володимир Моренець та Михайло Винницький, директор Докторської школи НаУКМА, наголосили на тому, що впровадження в Україні ступеня доктора філософії (PhD) мусить відбуватися не революційним, а еволюційним шляхом, коли протягом певного часу ступінь доктора філософії здобуватиметься і функціонуватиме паралельно зі ступенем кандидата наук. Адже просте перейменування кандидата наук у доктора філософії призвело би до профанації титулу PhD. Водночас скасування титулу кандидата наук в Україні є неможливим з причин його історичної тяглості та структурно-організаційних особливостей університетів та науково-дослідних установ.
Ганна Протасова, спеціально для «Європейського освітнього порталу»
|
.gif)
