05.10.2009
Олександра Балясна - випускниця Національного університету "Києво-Могилянська академія", а також університетів Деусто, що у Сан Себастьяні та Ягеллонського, що у Кракові. Досліджувала питання мігрантів, а також міжкультурниий діалог у мегаполісах. Зараз працює у проекті Тасіс з надання технічної допомоги Україні. Про власний досвід участі у програмі Erasmus Mundus Олександра розповіла у інтерв'ю "Європейському освітньому порталу".
Темою нашої розмови буде програма Erasmus Mundus, але спочатку розкажіть, будь-ласка, про Вашу освіту в Україні. Як Ви дізналися про існування програми Erasmus Mundus?
Мій перший університет – це Національний університет “Києво-Могилянська академія”, де я провчилася 4 роки, закінчивши бакалаврат з культурології. Протягом всього навчання на території усіх корпусів завжди було багато інформації і про роботу і про конференції, концерти, курси, і звичайно ж про навчання закордоном. Відділ міжнародного співробітництва НаУКМА чудово виконував свою роботу з поінформування студентів щодо можливостей поїхати за кордон на навчання. В одному зі схожих оголошень я побачила інформацію про програму Euroculture. Потім, пошукавши в Інтернеті, знайшла більше інформації про консорціум, умови конкурсу, про стипендію.
Що спонукало Вас взяти учать у конкурсі? Як саме називалася магістерська програма, на яку Ви подавалися? Які саме університети входили до консорціуму?
На той час коли я закінчувала бакалаврат у Могилянці була магістерська програма з культурології, але із акцентом на теорію. Бажання у мене було ж йти вчитися далі на більш практичну, прикладну програму. Коли я знайшла інформацію про Euroculture, я одразу зрозуміла, що це моє. Дуже цікаво, що обов'язковою частиною програми був переїзд в один з університетів – партнерів консорціуму. Відповідно, таким чином можна було порівняти дві різні країни, дві різні системи навчання, познайомитися із новими людьми та розширити свій досвід. До консорціуму входили та входять й надалі такі університети:
Наскільки важким був конкурсний відбір? Скільки етапів? На що, на Вашу думку, треба звернути уваги майбутнім студентам з України, які подаватимуться на цей конкурс?
На жаль, не можу сказати наскільки великим був конкурс, ця інформація аплікатам не повідомляється. Думаю, що 2006 року ще масовості не було, бо інформація ще кілька років тому була менш доступною, не всі знали, що на сайті Європейської Комісії щорічно оновлюється список програм, на які можна подаватися, не всі й цій інформації довіряли. Більшість, до речі, сумнівалися в тому, що можна вчитися за кордоном безкоштовно, й ще отримувати на життя гроші.
Хто вже мав справу з міжнародними програмами, точно знає стандартний перелік документів, що подається. Дуже важливим є мотиваційний лист – його краще писати не поспішаючи, зважати на кожне слово. Якщо практики бракує - звернутися до друзів чи знайомих за порадою. Саме за мотиваційним листом дуже часто визначаються ті, хто отримують стипендію, тому раджу ставитися до цього моменту відповідально. Інколи відбирають аплікантів за успішністю, за оцінками, що вказані у додатку до диплома (відомості про вашу успішність протягом навчання). Тут важливо мати гарну, або ще краще – відмінну ситуацію. Інакше отримати стипендію буде важче.
Також, у переліку критеріїв є кількість мов та рівень володіння ними. Якщо ви обираєте країну для навчання, мовою якої ви володієте, це, звісно, буде вашою перевагою при відборі.
Майбутнім аплікатам можу порадити не зволікати, якщо у планах є навчання за кордоном: шукайте програму та починайте готувати документи заздалегідь. Для багатьох програм потрібен сертифікат для підтвердження знання мови, і для того, щоб його здати — інколи потрібно кілька місяців, або навіть півроку (якщо разом із інтенсивними курсами підготовки). І ще головне вірити у свої сили!
Яким чином було організоване навчання на програмі? Чим ця система відрізняється від організації магістерської програми в українському ВНЗ?
В першу чергу маю сказати, що система навчання побудована дуже ліберально і демократично. Групи студентів маленькі, всі заняття практичні, де існує постійний діалог між студентом та викладачем. Більш того, частина занять проходить у вигляді дебатів. У такій атмосфері навіть найменш активні студенти брали участь у дискусіях, бо інакше просто неможливо. Звичайно, що між університетами в Європі також є різниця, не можна узагальнювати їхні системи, але ще варто назвати кілька особливостей: наявність онлайнових програм — деякі курси лише розраховані на роботу самостійно, відповідно всі дискусії, лекції ведуться на форумі лише у друкованому вигляді. Оцінювання ведеться в такому випадку за письмовими роботами та тестуваннями. Онлайнові курси дають можливість студенту подорожувати, проходити практику в іншій країні і при цьому не пропускати навчання в своєму університеті. Ще дуже популярною практикою під час навчання було групування студентів (часто різної національності та професійної підготовки) для виконання спільних проектів. Це було цікавим досвідом з точки зору пізнання культур, мовної практики, командної роботи.
Які саме країни Ви відвідали протягом навчання?
Моє навчання проходило в Іспанії та Польщі, відповідно пощастило познайомитися із багатьма містами цих країн. Також легко було подорожувати півднем Франції, оскільки мій університет знаходився в 20 кілометрах від кордону із Францією, а також кілька днів провела на Півночі Португалії одразу після захисту магістерської разом зі своїми друзями.
Україна приєдналася до Болонського процесу (що передбачає взаємовизнання дипломів поміж країнами-учасницями) на Бергенській конференції у 2005 році. Чи були у Вас проблеми із визнанням цього диплому в Україні? Якщо так, то які саме?
Поки науковою роботою я не займаюся, тому визнання диплому для мене ще не було актуальним. Думаю, якби вступ в навчальний заклад став актуальним знову, довелося б пройти через процедуру нострифікації, тобто визнання диплому в Україні.
Якими є перспективи молодого фахівця з України із дипломом Erasmus Mundus закордоном?
Можна продовжити навчання на докторантурі, отримавши для цього стипендію. Але вже на цей раз не Erasmus Mundus, а якусь іншу, бо двічі однакову стипендію отримати не можливо. Наприклад, у моєму випадку я шукала стипендії від різних місцевих фондів, від парламенту, дуже часто Міністерства освіти надає різні можливості. Але більшість програм за кордоном передбачає, аби студент повернувся додому і застосував здобутий досвід на практиці, ділився ним із колегами в своїй країні.
Розмову вела Тетяна Огаркова
|
.gif)
