04.12.2009
Цим матеріалом «Європейський освітній портал» розпочинає серію аналітичних публікацій, присвячених осмисленню обіцянок кандидатів у президенти України у галузі вітчизняної освіти та науки, духовного розвитку й виховання нації та побудови інноваційної моделі економіки.
Заявлені ними програмні пункти вони збираються втілювати в життя одразу ж після перемоги на виборах-2010, а тому ми впевнені, що над щирістю, доцільністю та здійсненністю їхніх обіцянок нам слід замислитись уже сьогодні.
Починаємо з аналізу передвиборних освітніх ініціатив Юлії Тимошенко тому, що вона – одна з двох офіційних фаворитів передвиборних перегонів, і тому, що вона – жінка. Наступний матеріал буде присвячено освітньому блоку передвиборчої програми кандидата в президенти України Віктора Януковича.
«Піднесення духовності нації»
На самому початку своєї стислої передвиборчої програми Юлія Тимошенко зізнається в тому, що завжди вірила і вірить в «унікальну, благословенну Богом місію» України. На її думку, ця місія полягає у тому, аби створити «для себе і світу принципово нову, справедливу систему організації життя». І передумовою виконання настільки непростої місії є, як вважає Тимошенко, «піднесення духовності нації».
Юлія Володимирівна збирається виховувати у зростаючого покоління «тверду віру в Бога», запроваджувати духовну освіту дітей та молоді, надати рівного статусу духовній та світській освіті, відроджувати українську мову, розвивати культуру, відновлювати національні світоглядні традиції та правдиву національну історію.
Шкода, що цей пасаж не було продовжено змалюванням конкретних кроків, завдяки яким можна надати рівного статусу духовній та світській освітам, адже Україна є переважно православною країною, та запекла ворожнеча між різними конфесіями православної церкви не припиняється вже два десятиліття. То ж духовній освіті від якої саме конфесії новий президент надаватиме перевагу? Якому з патріархатів буде доручено складати підручники для духовних шкіл? Нарешті, що означає рівний статус для духовної та світської освіти? Він означає, що батьки, котрі вирішили, що їхня дитина має отримати саме духовну освіту, не матиме зобов’язання отримувати середню базову освіту у «світській» школі?
Фундаментальна наука
Шкода також, що кандидат у президенти не уточнює, як саме вона сприятиме відновленню «правдивої національної історії». Які конкретні кроки може передбачати це поставлене завдання? Це може бути фінансова допомога держави українським вченим-історикам – на роботу в архівах та бібліотеках іноземних країн, на участь у міжнародних профільних конференціях, на публікації власних робіт у визнаних світом впливових наукових виданнях, на опанування ними англійської мови? Адже саме цього не вистачає сьогодні українським науковцям, що працюють у галузі фундаментальних наук, зокрема – на користь історичної науки.
Можна впевнено стверджувати, що сьогодні питома вага російських істориків, філософів та політологів, котрі розмірковують над минулим та майбутнім України, є набагато більшою за питому вагу їхніх українських колег. Причина – у майже двадцятирічній хронічній недофінансованості вітчизняних фундаментальних (не лише гуманітарних) досліджень, а відтак - їхньої відірваності від світових наукових тенденцій.
А у всьому світі саме фундаментальні дослідження обов’язково дотуються державою, хоча не завжди на 100%. Світовий досвід демонструє, що функціонування прикладної науки без фундаментальної неможливе. Адже хтось має створювати загальний рівень освіти, наукові школи. Інженера-фізика, котрий буде працювати у великій корпорації, має вчити справжній фізик, а він не є справжнім фізиком, якщо не займається серйозними науковими дослідженнями та експериментами.
Інноваційні та виробничі прориви, «економічні дива» завжди починалися з абсолютно абстрактних завдань, котрі намагалися розв’язати вчені. Наприклад, транзистори почалися з квантової механіки, а вона – зі, здавалося, нікому не потрібних експериментів Ернеста Резерфорда, котрий опромінював електронами золоті пластинки, та Макса Планка, котрий вивчав спектр випромінювання чорного тіла. Американські фізики Альберт Мейкельсон та Генрі Морлі експериментували з вимірюванням швидкості світла у вакуумі та відкрили теорію відносності, котра не лише перегорнула наші уявлення про світ, але й привела до винаходу атомної бомби.
Таким чином, фундаментальні проекти є колосальним стимулом для прориву країни у всіх технологіях. Недарма ж Міністерство оборони США фінансує такі проекти, як створення суперкомп’ютера, призначеного для симуляції вибухів зірок, або ж Військово-морське відомство США дотує вирішення абстрактних логічних проблем, як наприклад: яким чином грамотно виразити речення «Котів більше, ніж собак»? Для чого це таким потужним відомствам найпотужнішої країни? Вони розуміють: фундаментальна наука завжди на півкроку випереджає розвиток будь-яких технологій, і ніхто не здатен передбачити, які наслідки може мати, здавалося б, пересічне теоретичне відкриття.
Здається, що цю аксіому кандидат Юлія Тимошенко розуміє добре. Принаймні, у блоці власної програми під назвою «Освічена нація» вона обіцяє: у разі виграшу на виборах збільшить обсяг фінансування фундаментальних наукових досліджень, «які забезпечать інтелектуальний стрибок країни». Не уточнює, правда, скільки відсотків ВВП буде складати цей обсяг.
Наука без податків
Бюджетні кошти, спрямовані на наукові розробки та розвиток галузевої науки, Тимошенко обіцяє звільнити від оподаткування. З одного боку, цей крок видається нині необхідним для відродження української науки. З іншого боку, всім добре відомо, на що перетворилася десятиріччя тому блага ініціатива звільнити імпортне обладнання для виконання інноваційних проектів від сплати ПДВ і митних зборів, а податок на прибуток і ПДВ спрямовувати замість держбюджету до спецфондів. Всі ці пільги було забезпечено створеним наприкінці 90-х технопаркам.
Нині вони є, за висловом соратників Юлії Володимирівни, «дірками в бюджеті» та дуже зручним механізмом для багатомільярдних оборудок, що не мають жодного стосунку до справжніх наукових досліджень і проектів. Адже більшість працюючих у технопарках компаній використовують ці утворення для вибудовування нелегітимних схем з мінімізації оподаткування. Всім також добре відомо, що державні наукові програми та державні пріоритети розвитку української науки «верстаються» нині під інтереси конкретних, впливових у вітчизняному науковому світі, осіб.
Аби здолати цю багаторічну корупційну практику, коли справжні вчені продовжують масово виїжджати на роботу до закордонних наукових центрів та установ, єдиним виходом для відповідальної влади, яка справді розуміє, що «вкладені в науку та освіту кошти – найкраща інвестиція в майбутнє», буде зовсім не збільшення бюджетних вливань у наукові проекти.
Відповідальна влада прагнутиме створення таких умов, за яких наукові проекти зможуть за кілька років стати прибутковими, а дослідницькі установи зможуть спокійно сплачувати полегшені податки та вкладати власноруч зароблені кошти у подальший розвиток. І вигадувати велосипед тут не потрібно – ініціативна група українських вчених під назвою «Вчені в Європі» розробила дієвий механізм швидкого розвитку української науки та її виведення на справді міжнародний рівень. Якщо коротко – Україна має не виділяти мільярди гривень з держбюджету щорічно та розподіляти їх порівну між усіма науковими установами, ефективними та не дуже, а профінансувати кілька конкурентоздатних наукових проектів міжнародного рівня. І нехай у Швейцарії таких проектів запускається, приміром, по п’ятнадцять-двадцять кожного року, Україна може запускати по три, але фінансувати їх на тому ж рівні, що й у Швейцарії.
Університетська автономія
Однією з передумов підвищення рівня наукових досліджень у країні є забезпечення реальної автономії її провідним університетам. Видається, що й ця аксіома вже зрозуміла для кандидата Юлії Тимошенко. У власній передвиборчій програмі вона обіцяє надати «повну організаційну та фінансову автономію» не лише університетам, але й середнім учбовим закладам. Незрозуміло лише, наскільки Тимошенко свідома того, які ще кроки доведеться здійснити українській владі – як виконавчій, так і законодавчій - для того, аби забезпечити провідним ВНЗ справжню незалежність.
Ці кроки та рішення не стільки важкі, скільки вимагають усвідомлення того, чим насправді є університетська автономія (що під нею розуміли у середньовічній Європі, у Російській імперії, що сьогодні під нею розуміють у країнах Європи та США), а відтак – політичної волі.
Потрібно назавжди відібрати у Міністерства освіти та науки право вимагати узгодження всіх навчальних програм, що викладаються у ВНЗ, на загальнодержавному рівні. Потрібно надати провідним університетам право видавати лише диплом власного зразка та скасувати вимогу видавати ще й диплом державного зразка. Потрібно на законодавчому рівні закріпити максимальні обсяги навантажень для викладачів українських ВНЗ і запровадити примусову диверсифікацію прав власників-акціонерів кожного ВНЗ та їхніх менеджерів, назавжди відмовившись від вертикального керування університетами.
Тотальне тестування і рівний доступ до освіти
Середній повній та вищій освіті Юлія Тимошенко обіцяє завершити повну заміну шкільних випускних та вступних іспитів до вищих навчальних закладів зовнішнім незалежним тестуванням. Як побачимо у наступному матеріалі, у такої безкомпромісної позиції є багато супротивників, зокрема – серед представників нині опозиційного уряду, що його очолює кандидат в президенти Віктор Янукович. Не можна не визнати, що дехто з них має рацію. Справді, що робити людям, які здобули повну середню освіту до 2008 року та отримали на руки атестат, а тепер хочуть вступити до ВНЗ?
Як стверджують експерти у галузі освітніх проектів, наслідком того, що експеримент з впровадження тестування було примусово замінено його тотальним впровадженням без експерименту, є руйнація осмисленості та орієнтирів шкільної освіти. Адже тепер неясно, що і наскільки глибоко обов’язково вивчати у школі, а з яких предметів достатньо пройти «натаскування» для здачі тестів. Нині, замість відбору університетами найбільш підготовлених абітурієнтів, маємо рекорди абітурієнтських заяв до вишів. А в більшості випадків високі бали на тестуванні не підтверджуються демонстрацією здатності успішно навчатися у ВНЗ.
Кожній дитині, котра лише розпочинає власний освітній шлях, Юлія Тимошенко обіцяє вільний доступ до високоякісної освіти, користування комп’ютером та Інтернетом, незалежно від рівня заможності її родини. Тут нам також потрібно розуміти, звідки кандидат збирається брати на це кошти, які саме державні механізми впроваджувати для забезпечення цієї обіцянки. Але поки нам цього не пояснили. Підозрюємо, що справа не піде далі збільшення бюджетних асигнувань, зокрема, у розвиток мережі сільських шкіл. Але проблема полягає в тому, що мережу сільських шкіл потрібно не дотувати, а кардинально модернізувати.
Поки що всі ініціативи під подібними назвами завершувались нічим. Наприклад, 2006 року було розпочато проект під назвою «Рівний доступ до якісної освіти». На його реалізацію Світовий банк надав 86,5 млн., а держбюджет – більше 9 млн. доларів. У Відділі планування освітньої політики МОН звітують: ці кошти пішли на підвищення кваліфікації 110 вчителів у шести регіонах України, оптимізацію мережі сільських шкіл, реконструкцію та оновлення деяких навчальних закладів. Чому зроблено так мало? Тому що, відповідають чиновники, за 3 роки змінилося 4 координатори проекту та стільки ж керівників директорату, відповідального за його реалізацію. А у сільських шкіл і досі немає грошей не те що на лептопи кожній дитині та вільний вихід до мережі Інтернет – не вистачає на оплату праці логопедів та соціальних працівників, на шкільні автобуси та капітальні ремонти.
«Український прорив»
У блоці своєї передвиборчої програми під назвою «Інноваційна економіка та прогресивні реформи» кандидат Тимошенко обіцяє: за її президентства буде створено ефективну національну систему управління інноваційним розвитком. Знову ж таки, окрім того, що пріоритетом для влади Тимошенко буде розвиток наукомістких галузей економіки - нанотехнологій, мікроелектроніки, ракетно-космічної, авіабудівної, суднобудівної, машинобудівної, інформаційних технологій, - ми поки не знаємо, яким саме чином кандидат збирається проводити заміну сировинної економіки економікою знань. Можемо лише стверджувати, що для досягнення цієї мети новій владі доведеться забезпечити справжню організаційну та фінансову автономію університетів, ініціювати примусову лібералізацію та комерціалізацію вітчизняних вишів, демонополізувати український науковий простір та запровадити прозорий механізм потрапляння державних коштів до дослідницьких, інноваційних та наукомістких центрів, установ і компаній.
Але якщо прагнення Юлії Тимошенко здійснити «український прорив» шляхом розвитку величезного наукового й інноваційного потенціалу країни є щирим, і «світова економічна криза та внутрішньополітична боротьба проти уряду» є не зручними виправданнями, а реальними перепонами на цьому шляху, це не може не тішити.
Марина Бердичевська, спеціально для «Європейського освітнього порталу»
Фото з офіційного сайту Юлії Тимошенко
|
.gif)
