Інтерв’ю з керівником Докторської програми з масових комунікацій НаУКМА Євгеном Федченком

Розкажіть, будь ласка, про Школу журналістики НаУКМА, на базі якої створюється нова Докторська школа. Яких спеціалістів формує ця школа?

Це є магістерська програма, до якої ми додали програму постдипломної підготовки фахівців. Ми орієнтуємося на телебачення, радіо та Інтернет. Наразі це дуже невелика, але інтенсивна, впливова програма, яка має свою репутацію за рахунок високої якості викладання і рівня підготовки студентів. Ми завжди пишалися тим, що нам вдалося залучити західний підхід до викладання журналістики – тобто дуже практичний та інтенсивний, такий, що орієнтується на потреби медіа індустрії.

Дехто вважає, що підготовку журналістів треба починати з бакалаврату. Але ми відкинули цю ідею, бо вважаємо, що люди мають отримати хорошу університетську підготовку. Ми беремо студентів з будь-якої іншої спеціалізації, з різних університетів, різних регіонів. 

Ідея виникла у розмові з Володимиром Моренцем і Михайлом Винницьким та міжнародними експертами, які були в Академії в межах Темпусівського проекту (TEMPUS). Це нам дало можливість подивитися на те, як це є в нас збоку, як це є в інших університетах, оскільки працюючи досить плідно в міждисциплінарній групі з фахівцями соціології, хімії, філології, ми зрозуміли які програми можуть розвиватися і які можуть між собою співпрацювати.

Ця програма є оригінальною і основні її відмінності від аспірантури полягають у міждисциплінарності, інтенсивності навчальних та дослідницьких курсів, наявності кількох наукових керівників (один з них із західного університету), англійської мови як робочої, можливості публікації в міжнародних журналах та участі в міжнародних конференціях.

Попит буде надзвичайно високим, тому що багато організацій роблять дослідження в сфері медіа. Однак вони мають складнощі з інтерпретуванням цих даних. І це закономірно, адже соціологи не мають розумітися на медіа. Вони мають збирати первинну інформацію, а далі має бути людина, яка може аналізувати цю інформацію, надавати їй цінність. І оскільки наші спеціалісти будуть на межі соціології і медіа, вони якраз зможуть зрозуміти як зібрати ці дані і як їх інтерпретувати. Наші випускники можуть стати дослідниками комерційних компаній, що здійснюють дослідження медіа. Ця ніша є досить вільною на сьогодні.

Ризики були пов’язані з тим, наскільки наше суспільство буде готовим до цього. Наступний ризик – у зв’язку з формальним невизнанням Міністерством освіти. А чи захочуть іти самі докторанти на програму, яка дасть їм знання, впевненість у собі і міжнародне визнання, але не дасть визнаного українського диплому, який би забезпечив місце в академічній ієрархії? Це є величезна новизна. Ризик був у тому, наскільки на нього були готовими піти. Але з’ясувалося, що це – не проблема.  Люди орієнтуються на якість, навіть більше на бренд.