06.11.2008
Європейська асоціація університетів (European University Association, EUA) підготувала документ «Докторські програми в європейських університетах: досягнення та зміни», котрий висвітлює сучасний стан та тенденції розвитку докторських програм університетів Європи. Цей проект здійснено за участі більш як 400 науковців з усієї Європи. Він також включає в себе огляд схем фінансування докторських програм європейських університетів.
Перший проект Європейської асоціації університетів «Докторські програми для європейського суспільства знань» (2003–2005) став початком діалогу між університетами та урядовими структурами про реформи в структурі докторських програм університетів.
Згодом, під час Бергенського комюніке у травні 2005 року, Європейська асоціація університетів отримала мандат на створення документу про подальший розвиток докторських програм на основі десяти базових принципів їх функціонування, сформульованих на Болонському семінарі в Зальцбурзі (2005).
Цей проект здійснено за участі більш як 400 науковців з усієї Європи. Він також включає в себе огляд схем фінансування докторських програм європейських університетів, підготовлений у співпраці з національними Міністерствами освіти.
Документ «Докторські програми в європейських університетах» висвітлює 3 групи питань стосовно докторських шкіл.
По-перше, це питання якісної природи та якості докторської освіти. Констатується, що навчання на докторському рівні пов’язує між собою європейський простір вищої освіти (European Higher Education Area, EHEA) та європейський дослідницький простір (European Research Area, ERA). Відтак докторська освіта є, з одного боку, останньою, третьою фазою навчання в університеті, а з іншого боку, першим етапом кар’єри молодого дослідника.Докторські програми перш за все покликані навчити молодих людей провадити самостійне і оригінальне наукове дослідження. Водночас ці програми не мають бути відірвані ані від навчання на магістерському рівні, ані від подальшого застосування набутих у докторській школі навичок, скажімо, в лабораторії чи на виробництві.
По-друге, розглядається питання про роль вищих навчальних закладів у підготовці докторантів. Зазначено, що саме вищі навчальні заклади несуть відповідальність за якість підготовки докторантів. Окрім того, навчальний заклад покликаний створити відповідним чином структуроване наукове середовище (дослідницька/докторська школа), в межах якого перебуває «критична маса» науковців, починаючи від наймолодших (магістранти). Підкреслюється також, що будь-яке наукове дослідження є за визначенням міжнародним. Відтак обов’язком університету є сприяння міжнародній мобільності дослідників.
По-третє, висвітлюється питання про державну відповідальність в процесі підготовки докторантів – у сфері фінансування докторських програм та в усуненні організаційно-правових перешкод мобільності дослідників. Проаналізовано різні схеми фінансування докторських шкіл у Європі: державні гранти та стипендії для індивідуальних досліджень та колективних проектів, спеціальні державні фонди фінансування докторських шкіл, конкурсні гранти тощо.
|
.gif)
